Коли днями побував у центрі міста, то склалося враження, що коронавірус, який приніс усьому світу стільки лиха, втомився від власних мерзенних справ і здав позиції.

Людей на вулиці було не менше, ніж в ту ж пору рік тому; сказати, що вони сахалися одне одного в намаганні дотримуватися соціальної дистанції не можна було – скоріше навпаки; а незначна кількість містян у масках (здебільшого на підборідді чи на шиї) чимось скидалися на суб’єктів зі стійкою мікробофобією – ну, слабі трохи люди, що поробиш…

Дружина, зробивши після доволі тривалої самоізоляції в чотирьох стінах помешкання і “блукання” сайтами і телеканалами “вилазку” в найближчі магазини, повернулася в стані легкого шоку. Екіпірована, як і приписують вимоги нехай і адаптивного, та все ж карантину, в маску і в рукавичках, вона була щиро подивована тим, що переважна більшість людей навколо неї вели себе так, наче й не було отого клятого коронавірусу і всіх бід, що він їх приніс. І не виключено, що за такого безтурботно-легковажного ставлення багатьох обивателів, ще цілком може принести.  

В чому сенс отого самого адаптивного карантину? Думається, в тому, щоб в умовах деякого пом’якшення епідемічної ситуації дати “розігнатися” крові по судинах суспільного організму, який перебував у стані стагнації. Але, так би мовити, на хлопський розум, це допустимо робити лише тоді, коли спостерігаються стабільні ознаки поліпшення ситуації: поступова зниження захворюваності, відповідно, заповнення  лікарень – звичайно, за умови ефективної діагностики. Коли ж після одно-дводенного поліпшення, яким не встигають натішитися інформагентства, телебачення і МОЗ рівень зараження COVID-19 знову різко здіймається вгору наче стрибун з жердиною, це мабуть означає, що послаблення карантинного режиму було передчасним; дуже бажане для багатьох видається за дійсне, і що до перехоплення ініціативи в своєрідному армрестлінгу з підступним вірусом ще неблизько. І що він, як і будь-яка інша незбагненна загроза, може завдати болючого удару. А отже, любителям спортивних змагань із вболівальниками, концертів, фестивалів, напевно, доцільно відкласти свої улюблені заняття до здоровіших часів. Цим категоріям обивателів хочеться поспівчувати. Водночас любителям збиратися галасливими компаніями, завсідникам ресторанів, нічних клубів, дискотек та інших схожих збіговиськ – не дуже. І щодо них виникає майже крамольна думка в стилі давньогрецького аскета-стоїка: може, не такий уже й поганий отой коронавірус, якщо здатен поліпшити не лише екологію, а й (ненавмисно, звичайно, і лише тимчасово) трохи оздоровити мораль суспільства?  

Процес реадаптації до його незугарних сторін для багатьох проходитиме, можливо, нелегко…

Ігор Дуда