Виставка «З глибини національного світогляду» діє у Тернопільському обласному художньому музеї. На ній представлені полотна заслуженого художника України, лауреата Шевченківської премії Григорія Синиці. Експозицію сформовано із фоднів Дирекції художніх виставок України.

– Григорій Синиця народився в Одесі у 1908 році, – розповіла Наталія Піщев, головний зберігач фондів ТОХМ. – Після смерті батьків виховувався у дитячому притулку. Освіту здобув в Одеській середній художній школі у класі Михайла Гершенфельда, відомого модерніста, який прищепив йому любов до кольору. Саме за його порадою Григорій Синиця вступає до Київського художнього інституту де знайомиться із Миколою Рокицьким – учнем професора Михайла Бойчука. Бойчукісти пішли проти «системи», у своїх творах поєднували любов до монументального мистецтва та візантійського іконопису. Живописний факультет де навчався художник оголосили розсадником формалізму, а оскільки він зробив вибір на користь «бойчукістів», то йому запропонували залишити навчання на 5 курсі без отримання диплому та заново вступити на 1 курс. Через упереджене ставлення до учнів Бойчука, Григорій Синиця залишає інститут та займається самоосвітою: відвідує бібліотеки, де вчить українську мову та історію мистецтва, музеї, де робить копії картин і шукає власний стиль.

Перша персональна виставка робіт художника відбулася в 1941 році у Києві. Більшість представлених на ній картин було втрачено під час війни. У повоєнні роки Григорій Синиця брав участь в облицюванні будівель на Хрещатику, Маріїнського палацу, був рекомендований на сталінську премію, але за «бойчукізм» та «націоналізм» його  викреслили із списку. У 1955 році у Києві відбулася перша післявоєнна виставка. У 1969 році, як розповіли у художньому музеї, Синиця через переслідування влади змушений переїхати У Кривий Ріг. Там він багато малює та отримує схвальні відгуки на міських виставках художників. Також експериментує з природнім матеріалом і створює новий жанр мистецтва – флормозаїку. Він використовував шишки, стебла рослин, кістки тварин, камінь, скло. Доповнював все розписом, внаслідок чого виходила цілісна композиція. Створив власну рецептуру клею для створенння флормозаїки, яка втрачена зі смертю митця.

– Визнали художника у 1987 році коли в Палаці культури відкрили його персональну виставку, а потім три великі виставки у Києві, – додає Оксана Мацьків, провідний науковий співробітник ТОХМ. – У 1992 Григорій Синиця отримав Державну премію імені Тараса Шевченка «За відродження української колористичної школи монументального живопису». А в останній рік свого життя, у 1996 році, отримав звання заслуженого художника України. Твори Григорія Синиці – колоритні, характерні для народного мистецтва. Йому однаково вдавалися як пейзажі, натюрморти, так і архітектурні краєвиди.

Виставка Григорія Синиці триватиме у музеї до 22 жовтня 2024 року.

Ольга Трач

Фото Наталії Мартинюк