Двадцять років лиш – і все. Чом життя таке злостиве?
Двадцять років – це лиш старт. Ти був юний і красивий,
І для тебе майбуття іншого чекала мати,
Ще ж недавно з рук їй не хотів ти вниз злізати
Двадцять років – це в труну саме час тебе покласти?
Двадцять років – хто життя твого решту взявся вкрасти?
Так, щоб жодна вже тебе палко не поцілувала
Й не зізналась, що тебе, лиш тебе завжди кохала
Двадцять років – це така нині доля України?
Коли гинуть у вогні її красені-мужчини,
Двадцять років – цю тобі доля зміряла дещицю
За гріхи ще прадідів – хто придумав цю дурницю?
Ти з надією пішов вигнати бридку мерзоту,
Що, немов страшна чума, наповзла на нас зі сходу,
Не ховався, не втікав на човні через кордони,
Довідки не купував, щоб залишитися вдома,
Двадцять років – і кінець. Лоб холодний, труни кришка
“Слава Богу, що не я”, – хтось живий подума нишком,
Ти живий тому, мабуть, що пішов у потойбіччя
Той, хто кулі не злякавсь – і згорів двадцятирічним
***
Двадцять років лиш – і все. Ти, життя, таки злостиве…