Такої сесії міськради, як 19 серпня у майже шестирічній каденції Надала ще не було. “Однотуровий” господар Тернополя ніколи не виглядав таким безпорадним. Сформована на противагу Надалу “коаліція трьох” злагоджено штампувала наперед узгоджені рішення, натомість питання близьких до мера бізнесменів набирали 5-6 голосів.
“За Збручем” спробували розібратися що сталося з диктатурою Надала у місті та причинами її падіння.
1. Засліплений власною “величчю” бачив у депутатах тільки підлеглих
Однопартійна більшість у попередній міськраді та однотурова перемога у 2015 році дуже піднесли самооцінку градоначальника. За звичкою виробленою у попередній каденції Надал продовжував сприймати депутатів як кнопкодавів, особливо з власної фракції. Спроби деяких побратимів пояснити міському голові, що вони також мають позицію та власне бачення розвитку міста, наштовхувались на монолог, хто кого зробив депутатами, хто фінансував виборчу кампанію та розмовами про партійну дисципліну.
2. При розподілі посад образив кількох ключових гравців зі “Свободи”
Зневага до членів рідної “Свободи” вперше проявилася при розподілі посад у новій міськраді. Першим Надал “списав” Турського, який у попередній каденції був секретарем ради. Мер не порадившись з ідеологічним крилом “Свободи” уклав сепаратну угоду з місцевими порошенківцями та змусив фракцію проголосувати за кандидатів від Барни на посаду секретаря ради та заступника міського голови. Незгідних та не дуже зговірливих Надал дотиснув з допомогою Тягнибока, який напередодні першої сесії міськради не вилазив з Тернополя. Тоді ж мерові вдалося досягти домовленості про “віджим” міської партійної організації у ставленника Олексія Кайди – Романа Навроцького. Останньому Тягнибок дав “добро” на керівництво міською фракцією тільки після того, як він пообіцяв скласти повноваження голови міської партійної організації.
Не дуже “жалував” власних депутатів Надал і при розподілі бюджетного “пирога”, не кажучи про їхні інтереси при виділенні земельних ділянок.
3. Не зупинив хвилю виборчого піару
Здобувши переконливу перемогу на виборах, Надал продовжив жити у виборчому форматі. Очевидно, що йому сподобалося перебувати на гребені слави та водночас спостерігати за падінням опонентів. Все добре зроблене у місті підхвачували його піар-менеджери. Недобре – перепадало інертним опонентам. Услід за екс-кандидатами у мери жертвами чорного піару стали найбільш опозиційні до мера депутати, в тому числі з рідної фракції. Це викликало нову хвилю агресії серед “свободівців”, які у цьому побачили “сліди” багаторічного політтехнолога мера Юрія Фартушняка. У підсумку, ображені опоненти з різних фракцій почали кучкуватися.
4. Обдурив Барну і порошенківців
Працевлаштувавши Шумаду і Дідича, мер порахував, що свої зобов’язанея перед партією Порошенка виконав. Шумаді Надал відвів роль туриста та екскурсовода. Секретаря ради залюбки відправляли у закордонні відрядження та доручали приймати іногородні делегації. Натомість Дідичу не дали керувати улюбленою і “жирною” містобудівною галуззю, а відправили керуватм віртуальним економічним напрямом. Звичайно, це не дуже влаштовувало акціонерів міської фракції в особі Барни і Заставного. Вони хотіли керувати містом, а не сліпо допомагати Надалу освоювати ресурси. Тому шукали конфігурацію, в якій би змогли мати більш серйозні важелі впливу на міську господарку.
5. Бажання депутатів бути біля “корита”?
Не є таємницею, що міські ради в Україні є одним з найбільш корупційних майданчиків, де розподіляються значні бюджетні ресурси, майнові активи та ділянки під забудову. Тернопіль – не виняток. До останнього часу єдиною особою, яка “вершила” справи у місті був мер. Але після “путчу 19 серпня” Надалу доведеться поділитися або посунутися “з” або “для” нової більшості.
Щоб наші читачі розуміли, насправді ніяких депутатських революцій у міськраді не відбулося. Стався типовий путч незадоволених, унаслідок якого матеріальні інстинкти його учасників в черговий раз перемогли ідеологію і політику. Непоєднувані на загальноукраїнському рівні “Свобода”, Блок Порошенка та “Самопоміч” у Тернополі створили більшість-химеру, учасники якої навіть соромляться говорити про своє об’єднання та його мотиви.
Це Вам нічого не нагадує? 19 серпня 1991 року у Москві заколотники також не могли внятно пояснити народу та елітам навіщо беруть владу…
Loading ...