До Дня Конституції України журналісти одного з тернопільських телеканалів поцікавилися, як сьогодні оцінюють цей основний документ і зміни до нього народні депутати. Їхній вибір впав на представника фракції «Народний фронт» Романа Заставного. То ж і ми пропонуємо ознайомитися із розмовою обранця про головний Закон України.

– Пане Романе, що сьогодні варто виділити, згадуючи про Конституцію?

– Найважливіше, до чого українці дійшли за цей час – що 20 років не пройшли даремно. Зараз спостерігаємо, як український народ і влада намагаються жити за Конституцією. Можливо, це прозвучало трохи іронічно, але насправді такі спроби помітні. І це саме те, чого Україні не вистачало протягом всіх років незалежності.

– Після прийняття Конституції України, багато іноземних експертів, зокрема європейських, відзначали її зразковість, наближення до ідеалу. Після внесення змін до цього Закону, чи залишиться він й далі таким зразковим?

– Українська історія має хороші традиції, починаючи з Конституції Пилипа Орлика і до сьогодні: на щастя, у нас є справді головний документ держави, яким можна пишатися. На жаль, не кожен громадянин України відповідально із честю ставиться до основного Закону, як це належить, і виконує записані в ньому норми. Я не думаю, що ті зміни, які вносять, чи вносили раніше, достатньо значимі для самої Конституції. Водночас ті поправки, які розглядає парламент протягом останнього року, просто необхідні для подальшого розвитку української держави. Основні зміни спрямовані на те, щоб Україна жила за загальноприйнятими європейськими правилами, щоб правосуддя займало своє чинне місце. Дехто сьогодні каже, що введення децентралізації послаблює нашу державу. Насправді ні. Україна – це не те, що сконцентровано в Києві, а це те, наскільки сильно, наскільки відповідально діятиме закон на найбільш первинному рівні. Якщо так буде, то матимемо ту державу, до якої прагнули з часів Пилипа Орлика, і яку до сьогодні, на жаль, не спромоглися побудувати.

– Ви згадали про децентралізацію. Поговорімо про особливий статус Донбасу. Закон прийняли, але…

– Насправді закон ще не прийнятий. Це досить популярна тема, оскільки чимало політиків сьогодні діють за принципом: якщо нічого не змінювати, для них це буде краще, а для всіх інших – гірше. Далі вони зможуть йти у владу під гаслами типу «Зливаємо Донбас!» і т.п. Насправді стаття 92 діючої Конституції передбачає досить серйозні повноваження і можливості для Донецької та Луганської областей. Не буду на цьому зупинятися, та якщо почитати Основний Закон, помітно, що українська Конституція – досить демократична. В те, що будуть прийняті саме такі поправки, про які галасують сьогодні ці політики – я не вірю. І більш ніж переконаний, що в українському парламенті VIII скликання не назбирається голосів і їх взагалі буде дуже мало у випадку саме таких правок. Але значна частина змін до Конституції, розглянутих в парламенті, спрямована саме на децентралізацію, і це факт. Та на жаль, сучасна українська політика така, що багато її представників статтю, де пише чорним по білому, трактують так, як потребує їхня політична доцільність, як їм зручно і вигідно. Можливо, з часом ми будемо згадувати це, як приклади демократії в державі, де не лише дозволено говорити будь-що, а й неможливо подумати, що політик здатен закликати, нехтуючи засадами тієї ж Конституції.

– Тобто маєте на увазі, що більше відбувається перекручення фактів щодо змін?

– Абсолютно! Ті переконання, які ми бачимо з телеекранів і газет, що робиться великий злочин, то насправді це спроби вплинути на рейтинги правлячих партій та популістськими методами збільшити рейтинг власної політичної сили. Це має вплив на українців, проте на короткий час. Якщо заходити на довгу дистанцію, розуміємо, що всі політики повинні бути відповідальні, розуміти, що вони говорять і відповідати за свої слова, вчинки і за результат тієї роботи, яку вони на себе взяли, що дуже важливо.

– Зараз українське законодавство у стадії реформування. Які зі змін найважливіші?

– Якщо говоримо про Конституцію, це ті зміни, які прийняв парламент буквально кілька тижнів тому – щодо українського судочинства. Такі реформи надзвичайно потрібні, оскільки ця проблема вже перезріла. Це також зміни до Конституції в частині роботи прокуратури, це знову ж таки, про що часто говоримо і це приносить свій результат – децентралізація влади. От чому в Україні відбулася друга революція? Та тому що відбулося повне узурпування влади. Чому воно відбулося? Тому що діюча Конституція дозволяла це робити. Якщо об’єктивно, деякі норми української Конституції можна трактувати двояко. І коли злочинці приходять до влади, вони обов’язково цим користаються. Треба усувати цю двоякість трактування. І найголовніше, щоб ми відійшли від радянського принципу побудови держави, коли все – влада, можливості, ресурси концентруються виключно наверху. Потрібно опустити це на первинний рівень. Громади, які створюються, мають бути міні-державами на своїй території, вони повинні нести повну відповідальність за людей, які у них проживають, за інфраструктуру, медичне забезпечення, освітню галузь, але очевидно, вони й повинні мати можливості для цього. Саме тому повноваження і ресурси і передають на низинний рівень, щоб громади могли реалізувати свій потенціал. А чи готові вони взяти на себе таку відповідальність і управляти процесами? Нас часто звинувачують, що ми передаємо гроші людям непрофесійним, які не знають, як реалізовувати проекти. Але це неправда. Є достатньо розумних людей на всіх рівнях – і в селі, і в місті. Хай вони гуртуються, хай спілкуються, хай ведуть діалог і виходять на якісь компромісні рішення. Тепер люди починають усвідомлювати, що вони несуть відповідальність. У цьому році Тернопільщина отримала надзвичайно великий ресурс. Сьогодні не тільки голова громади може вирішити, на що направити ті чи інші кошти. Він зобов’язаний порадитись із депутатами цих громад, із фахівцями, які мають достатній досвід формування кошторису і в принципі, з простими людьми, які розуміють і визначають пріоритети: куди в першу чергу треба спрямувати ці гроші. Філософія, яка закладена в децентралізації: ми платимо податки, які повинні платити, але ми й маємо право контролювати, як ці кошти витрачає влада, починаючи з сільського голови, тепер вже голови громади, і закінчуючи головою адміністрації, Прем’єр-міністром, Кабінетом Міністрів та Президентом.

– При введенні таких змін Тернопільщина одна з перших сформувала досить велику кількість громад. Яка ситуація в інших областях щодо децентралізації? Скільки часу потрібно, щоб ця реформа набула більших масштабів?

– Коли в Україні говорять про реформи, скаржаться якійсь третій стороні, що вона чогось не робить. Насправді зміни – це ми. Тому й відбуватися на належному рівні реформування буде, коли ми будемо змінюватися самі та розуміти, що навколо нас повинні змінюватися всі. Є позиції зараз: хай би все змінювалося, але того, що мене влаштовує, не зачіпайте. То ж ми розуміємо, що буде певний спротив. Від того, що відбулося в Україні в процесі децентралізації – в захопленні європейські країни. Тому що 159 громад створені в дуже короткий термін. Скептики закидали, що це нереально, неправильно, бо «будете пожинати наслідки! Куди ви полізли?», а деякі політики робили турне по Україні, де говорили: «це новітня колективізація, вас заганяють в ярмо».

Коли держава подрібнена, вона завжди вразливіша, коли об’єднуються громади, села, вони можуть зробити більш ефективну інфраструктуру, створити добру навчальну базу, мережу дошкільних закладів, і базу – це не тільки стіни, вікна, а можна зробити її оптимальною, такою, яка людям потрібна, а не таку, про яку з кимось домовилися і на яку нам 100 тисяч і ми від того щасливі. Але тепер жителі не можуть просто кричати, що є ворог у вигляді якогось голови, бо немає на кого кричати, маємо інструментарій і самостійно приймаємо рішення. І найважливіше – люди змушені навчитися домовлятися, знаходити компроміси і з цими компромісами рухатися вперед. Ця реформа практично знімає проблему конфліктності, яка завжди була в українському суспільстві. А для Тернопілля, я взагалі вважаю, що за останні десятки років – це найбільше досягнення області. Бо чомусь, на жаль, так складалося, що Тернопільщина не здатна на вдалі швидкі дії, що це радикальна область, жителі якої скептично до всього ставляться, абсолютно не сприймають владу. Тому при нагоді, хочу подякувати всім громадам і головам громад, які наважилися і основне – повірили, незважаючи на заклики не робити цього, і сьогодні отримали в руки хороший інструмент, щоб просто жити краще.

– Тепер, під свою відповідальність, вони мають можливість робити так, як вважають, буде краще.

– Тут і застереження були: можливо, хтось щось неправильно зробить. Бо закон про корупцію сьогодні настільки має вимогливі норми, що досить легко його порушити. Але нам треба вчитися діяти в межах закону і бути відповідальними і принциповими по відношенню до своїх громад.

– Чимало політиків кажуть, що змінювати Основний Закон країни, коли у ній війна, не варто. Ви вважаєте, що зміни потрібні вже зараз чи можна зачекати?

– У мого друга є хороша приказка: «Давайте ми визначимося, в яку сторону будемо себе вмовляти, в яку нам потрібно». От саме ті політичні сили, які діють за принципом «чим гірше, тим краще для них» й насаджують думку, що не час змінювати. Бо їм треба прийти до влади, незважаючи на інтереси України і її громадян. Але ж вони вже були при владі та показали себе! А ми маємо навчитися глибше аналізувати ці тези, ту інформацію, яку нам хочуть закласти, донести, спровокувавши на неправильні дії.

– Тобто, що Україна зараз слабка і зміна законодавства може негативно відбитися на ній, говорять ті, хто хоче прийти до влади, у своїх цілях?

Зміна законодавства – це рух вперед. Якщо хтось не хоче йти далі, хай стоїть на місці та галасує, але хай дасть іншим рухатися вперед. Так вважаю я і сьогодні, на щастя, більшість депутатів у парламенті. Тому закони приймаються, незважаючи на той спротив і ті політичні дебати, які є. Верховна Рада зараз працює в дуже непростих умовах, у перехідний, складний, військовий час. Це теж накладається і на роботу парламенту, і на роботу Кабміну, і взагалі на політику та соціум держави. Але нам треба пережити цей момент, довести, що Україна, як держава, відбулася, вона була, є і буде, незважаючи на те, яку думку нам прагне насадити зовнішній ворог. Українці все таки мудрі. Вони вагаються, зляться, можливо, недобрим словом згадують все і всіх, владу всіх рівнів, але знаходять правильний напрямок і розуміють, щоб рухатися вперед, треба діяти. Навіть, якщо ми все ж у чомусь помилимося, в нас буде шанс виправити. Якщо нічого не будемо робити, в нас не буде цього шансу.