Коли у самому центрі «файного» міста чиясь злодійська рука поцупить туї, або ж коли якийсь неадекват задля самоствердження, під дурнуватий регіт собі подібних особин, залізе на пам’ятник Т. Шевченку, нормальним обивателям залишається лише скрушно хитати головами і запитувати, куди ж дивиться поліція. І коли на дитячих майданчиках масово знаходять використані шприци з залишками брудної рідини, питання знову те ж саме: куди ж вона дивиться, ота наша поліція?
Вона, новосформована і ще не зовсім дозріла, звичайно, щось робить: когось затримує, когось застерігає і попереджає, чомусь перешкоджає, щось вилучає…Але й нерідко просто розводить руками: темрява, немає свідків події…Те, що «темні» справи здебільшого робляться у темну пору доби, відомо віддавна – на цьому й будується розрахунок зловмисників. Людей вночі на вулицях і майданах майже немає, і лише корифеї з різних епох мовчки спостерігають з висоти постаментів за тим, що діється навколо. Очікувати, що вони щось повідомлять, звісно ж, марна справа, але припустити, що могли б сказати, можна. З почуття ґречності перше слово – дамі.
Отже:
Соломія Крушельницька:
«Я тут стою недавно, але знаю:
Вночі спокійно рідко тут буває,
Хтось нишпорить в кущах, хтось – попід лавки,
Того й дивись – з кишеньки витягнуть булавки,
А то ще й стягнуть з мене капелюшка…
Це ж «Страшний двір» із опери Монюшка!
Якщо так далі, боронь Боже, піде
Забуду я «Електру» і «Аїду»
Тарас Шевченко:
«Вже давненько поховали мене у могилі,
Тож чому по мені лазять праправнуки милі?
Що зробив я вам, скажіте, любі козачата,
Що вам конче захотілось по мені скакати?!
Як не знаєте й не чули, що я за людина,
То хоча би пошкодуйте свою одежину,
Винен батько, винна мати, що в них такі діти –
Тре’ було вас на тверезу голову робити»
Олександр Пушкін:
«Вы в цепкости злодейских рук храните гордое терпенье,
Посадит Соколовский тут из туй чудесных пополненье,
Хотя… их тоже украдут в одно прекрасное мгновенье»
Іван Франко:
«Я бачив дивний сон. Немов передо мною
Батярів двоє з туєю густою
Пройшли тихесенько в нічній імлі,
А я стою, мов жовнір на сторожі,
Та вдіяти із сим я ніц не можу –
Немає кари на злодюг на сій землі»
Данило Галицький:
«Пройшли повз мене сонно і спроквола
Два таті в капюшонах, як монголи.
Один бурчав, що ніч не перебуде,
Що скоро в нього якась «ломка» буде,
І щоб тій напасті дорогу перекрити,
Слід чимскоріш «смолу» якусь зварити,
А далі – все те саме: «ломка», ширка»,
І що він щось там «підчепив» від «тої» Ірки…
…Я опустив свій меч, сиджу й не знаю:
Вони із Галича чи з роду Бурундая?»
Ігор Дуда