Коли у самому центрі «файного» міста чиясь злодійська рука поцупить туї, або ж коли якийсь неадекват  задля  самоствердження, під дурнуватий регіт собі подібних особин, залізе на пам’ятник Т. Шевченку, нормальним обивателям залишається лише скрушно хитати головами і запитувати, куди ж дивиться поліція. І коли на дитячих майданчиках масово знаходять використані шприци з залишками брудної рідини, питання знову те ж саме: куди ж вона дивиться, ота наша поліція?

Вона, новосформована і ще не зовсім дозріла, звичайно, щось робить: когось затримує, когось застерігає і попереджає, чомусь перешкоджає, щось вилучає…Але й нерідко просто розводить руками: темрява, немає свідків події…Те, що «темні» справи здебільшого робляться у темну пору доби, відомо віддавна – на цьому й будується розрахунок зловмисників. Людей вночі на вулицях і майданах майже немає, і лише корифеї з різних епох мовчки спостерігають з висоти постаментів за тим, що діється навколо. Очікувати, що вони щось повідомлять, звісно ж, марна справа, але припустити, що могли б сказати, можна. З почуття ґречності перше слово – дамі.

Отже:

Соломія Крушельницька:

«Я тут стою недавно, але знаю:

Вночі спокійно рідко тут буває,

Хтось нишпорить в кущах, хтось – попід лавки,

Того й дивись – з кишеньки  витягнуть булавки,

А то ще й стягнуть з мене капелюшка…

Це ж «Страшний двір» із опери  Монюшка!

Якщо так далі, боронь Боже, піде

Забуду я «Електру»  і «Аїду»

Тарас Шевченко:

«Вже давненько поховали мене у могилі,

Тож чому по мені лазять праправнуки милі?

Що зробив я вам, скажіте, любі козачата,

Що вам конче захотілось по мені  скакати?!

Як не знаєте й не чули, що я за людина,

То  хоча би пошкодуйте свою одежину,

Винен батько, винна  мати, що в них такі діти –

Тре’ було вас на тверезу голову робити»

Олександр Пушкін:

«Вы в цепкости злодейских рук храните гордое терпенье,

Посадит Соколовский тут  из туй чудесных пополненье,

Хотя… их тоже украдут в одно прекрасное мгновенье»

Іван Франко:

«Я бачив дивний сон. Немов передо мною

Батярів двоє з туєю густою

Пройшли тихесенько в нічній імлі,

А я стою, мов жовнір на сторожі,

Та вдіяти із сим я ніц не можу –

Немає кари на злодюг на сій землі»

Данило Галицький:

«Пройшли повз мене сонно і спроквола

Два таті в капюшонах, як монголи.

Один бурчав, що ніч не перебуде,

Що скоро в нього якась «ломка» буде,

І щоб тій напасті дорогу перекрити,

Слід чимскоріш «смолу» якусь зварити,

А далі – все те саме: «ломка», ширка»,

І що він щось там «підчепив» від «тої» Ірки…

…Я опустив свій меч, сиджу й не знаю:

Вони із Галича чи з роду Бурундая?»

Ігор Дуда