Останні події на сході країни нагадують досить типову життєву історію. Турботлива матуся спершу планувала для своєї доньки чоловіка-академіка. Або ж – генерала. Та роки йшли, а дочка, зневірившись у можливості стати «пані генеральшою», почала, як би це сказати м’якше, дарувати щедрість свого тіла майже кожному, хто забажав. Матуся у відчаї уже б ладна мати за зятя й простого інженера, однак закінчилося усе пізнім шлюбом з… двірником із сусіднього будинку.

Можливо, приклад цей трохи «притягнутий за вуха», але… ще недавно, пригадується, остаточне очищення території країни від бандформувань устами високопосадовців видавалося досить близьким і остаточним. Однак після масованого і неприкритого вторгнення російських військ на схід України українська армія була змушена перейти до оборони й відмовитися від наступу на контрольованої  «ДНР» і «ЛНР» території. Нічого не вдієш – такі сумні реалії…Фактично йдеться про визнання Україною права на «особливий статус»   контрольованих «Лугандоном» цілих районів Донецької та Луганської областей.

Звичайно, оптимальним було б відвоювання цих територій військовою силою і повернення до складу унітарної України на правах звичайних областей, однак сил для цього очевидно бракує, а самі такі оптимістичні плани чимось нагадують нині прожекти згаданої на початку дівки на виданні стати генеральшою. Тому доречніше залишити тріскучі лозунги солодкозвучним мітинговим ораторам і  дивитися правді в лице.  А це лице – неефективне верховне командування в особах явно надмірної кількості «паркетних» генералів, брак сучасної високоточної зброї та дедалі більша втома населення від проведення АТО. А якщо додати явне небажання адміністрації Барака Обами рішуче і активно підтримати Україну, а також відчутну інертність Європи, то картина стане повною і завершеною.

Але… людина схильна шукати якусь втіху і за несприятливих обставин – як знайшла її уже двічі згадана дівчина у шлюбі з двірником. Вже зараз доводиться чути, що Україна може не лише жити, а й успішно розвиватися і без окупованих нині російськими військами та їх «лугандонівськими» посіпаками територій. Мовляв, в економічному плані контрольована «ЛНР» і «ДНР» територія не є критично важливою для України як з промислової, так і з сільськогосподарської точки зору. Цілком можливо, що економісти підведуть під ці твердження базу, але без відповіді в будь-якому випадку залишається питання: а за що ж тоді поклали і продовжують класти голови далеко не найгірші представники нації? «Наймолодші та найсміливіші загинуть від меча», – цей напис на стіні некрополя у знаменитому кіноблок-бастері «Якось в Америці» набуває для нас характеру  зловісного пророцтва. Невже сотні молодих життів варто було покласти на те, щоб збільшити контрольовану (і чи справді контрольовану?) територію на якийсь десяток з гаком відсотків?  І чи так уже багато в України зайвих синів?

Ігор Дуда