Яке майбутнє в території?

22/08/2018 0
Розмір тексту:

Галасувати найближчими днями про здобутки, стрясати повітря солодкоспівами і вигуками “Слава!”, певен, буде кому. Заблищить мідь оркестрів, зазвучать бравурні марші, рушать Хрещатиком парадні колони, загуркочуть танки, гордо випнуться численні сановні груди і потечуть пафосні словесні ріки. Я ж, невиправний песиміст і скептик, поведу мову про інше.

Свята минуть, і повернуться будні, які надто вже далеко від них за своїм настроєм і очікуваннями. Найперше: що ми, українці, маємо нині? Своїми намаганнями пролізти у Євросоюз і НАТО ми вже, припускаю, добряче набридли і першому, і другому. Набридли постійним скиглінням “Дайте!”. Дайте на економіку, на армію, на реформи, яких і близько немає. І чомусь ми щиро переконані, що всі повинні нам співпереживати, уболівати за нас, ба більше – панькатися з нами, як з дітьми. Чотири роки тому “відтяпали” у нас Крим – без опору, без єдиного пострілу, зате з величезною ордою зрадників, які до цього натхненно “захищали” південні рубежі країни, отримували чергові звання і ордени… І ми дуже сподівалися, що американці от-от покажуть нахабним росіянам, де раки зимують – ось і їхній корабель увійшов у Чорне море, скоро рейнджери висадяться, гелікоптери “Apache” заповнять небо… А тепер ми маємо намір  твердо і впевнено рушити нашими роздовбаними дорогами у Європу і НАТО? Ну, там нас справді чекають-не дочекаються… “Україна просто приречена на процвітання”, – заходився колись співучим соловейком якийсь  прийнятий з усією українською борщево-часниково-варенично-горілчаною гостинністю європейський політик. Цікаво, чи не відрікся він від своїх слів, коли настало похмілля у моцартовому  Відні чи у шоколадно-сирному Берні?

Найгірше ж, що можна констатувати – розтоптані практично всі ідеали Майдану. Чому на нього виходили люди, ризикуючи здоров’ям і життям? Щоб замість старих злодюг прийшли нові, які мало чим різняться за своєю зажерливістю від “папєрєдніків”? Цікаво, якби можна було запитати в тих, хто загинув на Майдані й Донбасі: якби ви знали, що жертвуєте найдорожчим – життям – за отаких, то чи ризикували б ним? А що настало після Майдану? Як крали – так і крадуть, як “давали” – так і “дають”, як “брали” – так і “беруть”, як “кришували” – так і “кришують”, як “відмазували” – так і “відмазують”,  як “рішали” – так і “рішають”… Армію, помимо бюджету, народ утримує, суперпатріотичний проект “Стіна” на кордоні з Росією вже встиг “обрости” цілою купою зловживань, кримінальних проваджень і йменується “великою аферою”,  розперезані “мажори” роблять що хочуть, медицина “на нулі”, жебрацькі пенсії, непосильні тарифи, галопуючі ціни… Тішитеся оспіваним безвізом? Кинула його Європа, як подачку – нате, відчепіться… А яка частина населення реально може ним скористатися? Ті, котрі можуть (переважно освічена молодь) хотіли б чимскоріш і за найменшої нагоди накивати п’ятами туди, де людська гідність і праця оцінюються вище і де вулицю перейти значно безпечніше, ніж у нас. Чудні, скажу вам, люди: їм Президент урочисто невдовзі Томос обіцяє (Томос!), а вони все норовлять кудись чкурнути… Виїде поступово  найбільш здібна частина нації, фактично, її майбутнє, і хто ж тут залишиться? Пенсіонери. Малоімущі з купою дітей і з перспективою пов’язаних із ними проблем. Ота вся “мажорна” мерзота, яка може виявляти свою сутність лише тут, на “благословенній Богом землі”.  Яке ж майбутнє в такої території?

Ігор Дуда

  • Теги:

Додати свій коментар

Креатор буд

Опитування

  • Хто, на Вашу думку, стане наступним Президентом України?

    Результати

    Loading ... Loading ...