Як співіснують надрокористувачі та сільські мешканці, які незручності створює активна робота в кар’єрах і чи надалі видавати спеціальні дозволи на користування надрами упродовж місяця вивчала спеціально створена комісія Тернопільської обласної ради.

Перші спостереження та висновки члени комісії оголосять уже на найближчій сесії. Кореспонденти “Нової Тернопільської газети” поцікавилися у провідного геолога Геоінформу України Василя Кітури, в якому стані родовища корисних копалин у нашій області і чи більшість з них вже не стали «кривавими ранами» на тілі землі.

– Станом на перше квітня цього року в Тернопільській області взято на облік 375 родовищ і проявів корисних копалин, – розповідає Василь Кітура, – з них 262 родовища взяті на облік Геологічним інформаційним фондом України Державної служби геології та надр України. Найбільша кількість родовищ розташована в Теребовлянському районі, найменша – у Підгаєцькому. Всі корисні копалини, розташовані на території області, винятково осадового походження, це передусім вапняки, пісковики, гіпси, піски, крейда, мергеля, глини, суглинки, супіски.

– Розкажіть про ваші враження від поїздок. Чи знаходять надрокористувачі спільну мову з сільськими мешканцями?

– Дуже приємне враження на всіх учасників справило ПАП «Дзвін», що у селі Звиняч Чортківського району. Зі слів сільського голови, керівник ПАП Василь Градовий дуже багато зробив і робить для розвитку села. Ми на власні очі побачили охайні тваринницькі приміщення, в яких елітне поголів’я корів, склади, чистоту і впорядковані автобусні зупинки в селі… Але керівник господарства не зупиняється на досягнутому і хоче освоїти ще один вид діяльності – видобуток пісковиків, поклади яких є на території Звиняцької сільської ради. Сільська рада підтримує таку ініціативу, тому що розуміє, що все це буде на користь громади.

Ще одне підприємство в області, а саме ТОВ «Мікоген Україна», що на території Вілійської сільської ради Шумського району, справило на нас дуже позитивне враження. Це спільне українсько-польське підприємство, що створене не так давно, у 2008-ому році, зуміло завоювати авторитет не тільки в Україні, а й у Молдові. Середня зарплата працівників цього підприємства, яких понад 160 осіб і передбачається збільшення до 200, складає сьогодні більше 3 тис. гривень у місяць. Але наші позитивні враження вмить розвіялись, коли ми побували у сільській раді. Сільський голова і депутати сільської ради не знайшли спільної мови із підприємством, більше того, звинувачують підприємство у всіх «смертних гріхах». Зі слів депутатів, у криницях зникає вода, а причиною цього вони вважають видобуток підземних вод із двох нових свердловин на території підприємства. І хоча видобуток підземних вод із глибини 160 м не може вплинути на дебіт видобутку води у криницях на глибинах 10-20 м від поверхні, і нестача води є наслідком сухих періодів року, коли недостатньо поповнюються водоносні горизонти.

Голова сільської ради не тільки показав, а й надав нам скарги до різних обласних та центральних інстанцій, на більшості з них резолюція голови сільради: «Не згідний, відписка». Під час спілкування з’ясувалося, що до бюджету села підприємство в 2013 році перерахувало 500 тис. гривень. Зі слів голови, 300 тис. гривень забирає район. Але коли ми виходили із сільської ради, звернули увагу на штукатурку, що посипалась зі стелі в коридорі, а сільський голова не має часу зробити хоча б косметичний ремонт і бідкається, що не може освоїти наявні кошти. Ось такі контрасти – сучасне процвітаюче підприємство і боротьба органу місцевого самоврядування з цим підприємством.

– А з яких сіл області надходило найбільше скарг?

– За останніх кілька років найбільше скарг надходило із Бережанського, Борщівського, Підгаєцького (до речі, Підгаєцький – єдиний район області, де немає жодного ліцензованого родовища), Монастириського районів…

Скарги здебільшого надходили на діяльність ліцензованих підприємств, що платять податки, беруть участь у вирішенні соціальних проблем на територіях громад, де розробляються ці кар’єри. А ось на самовільно розроблюваних ділянках – «тишина і благодать», очевидно, на місцях знаходять «спільну мову» надрокористувачі й органи місцевого самоврядування, на території яких розробляються ці поклади.

– Чому кількість ліцензованих кар’єрів з кожним роком зменшується?

– За останні роки кількість ліцензованих кар’єрів зменшується в силу різних причин, а кількість неліцензованих або самовільно розроблюваних протягом останніх 10-15 років залишається стабільною, в межах 50 – 60 ділянок. Виникає закономірне запитання: чому зменшується кількість ліцензованих кар’єрів? Причин багато: це і постійне збільшення вартості документів, і постійне збільшення вартості корисних копалин, і зменшення попиту, відповідно, зменшення реалізації, а найболючішою, напевне, залишається забюрократизована система отримання погоджень і дозволів на всіх рівнях влади. Якщо в попередні роки надрокористувачеві потрібно було від 2 до 5, а інколи й більше років, щоб отримати спецдозвіл на рівні столиці, то за останні роки надрокористувач вже на районному і обласному рівнях очікує погодження 1-3 роки. Це і є відповіддю, чому значна кількість надрокористувачів уникає оформлення документів і займається самовільною розробкою покладів корисних копалин. Як показує аналіз користування надрами, затрати на самовільну розробку складають близько 30 відсотків від затрат на ліцензовану розробку, тому й не зникає самовільна розробка надр не тільки в області, а й в Україні.

– Скільки втрачає бюджет області від несанкціонованих кар’єрів?

– У межах області упродовж року зникають значні запаси покладів корисних копалин, що обраховуються тисячами, десятками тисяч тонн або кубічних метрів корисних копалин, відповідно, бюджет недоотримує десятки, сотні тисяч гривень, а то й більше! Горе-підприємців притягають до відповідальності, але кількість їх не зменшується, а залишається стабільною. Однією із причин такої стабільності є «кругова порука» на всіх рівнях.

– А чи викликають природні багатства Тернопільщини інтерес з боку іноземних інвесторів?

Ще п’ять років тому було багато іноземних інвесторів, які цікавилися нашими корисними копалинами і хотіли брати участь у їх розробці, це стосується покладів вапняків, пісків, пісковиків, гіпсів, цементної сировини та ін. Зокрема, у селі Носів Підгаєцького району фінський інвестор хотів розробляти родовище вапняків і збудувати завод, де розмелювали б ці вапняки до консистенції борошна, яке потім застосовували б у багатьох галузях народного господарства. Але місцеві мешканці були проти: мовляв, пилюка, забруднення навколишнього середовища… І навіть те, що інвестор за власний кошт погодився збудувати дорогу від Носова до Галича, їх не переконало. Прикро, але за останніх кілька років не тільки іноземні інвестори, а й наші, українські, втрачають інтерес до надр.