Дідухом у Галичині називають і сніп збіжжя, що його на Святий вечір ставлять на покуті під іконами, й солому, яку розтрушували по долівці в хаті, й сіно, що стелять на стіл під скатерку.

— Уся солома, сіно на Різдво — то дідух, — говорить 73-річна Ольга Новаківська із села Сороцьке Теребовлянського району на Тернопільщині. — На Святий вечір батько приносить до хати соломи, сіна кладут кола стола. А ми, діти, вже нурка даєм у того дідуха. І гасаєм по тій соломі, а старші кидали туди горіхи, то яблука, шоб діти скакали і тото збирали і тішилися так.

Доки батько розтрушував солому по глиняній долівці, діти квоктали, щоби протягом року в господарстві було багато курей. Також мекали, бекали, мукали й рохкали — аби велися кози, вівці, корови та свині. Якщо сім’я мала пасіку або борті, то “дзискали” — наслідували гудіння бджіл, а хазяїн трусив рушника-божника, який прикрашав образи, — “щоб рій сідав”.

— “Кво-кво, на Різдво, на Різдвяні свята діти ходять по соломі, як перепелята”, — то ми так казали, як скакали по тій соломі, шо батько розтрушував. То була веселість, то була радість. А сьогодні нема того — бо хто хоче соломи й пороху в хаті?

Святковий стіл притрушували сінцем. Під скатертину на чотири ріжки столу клали зубчики часнику як оберіг від усього лихого, адже цієї ночі гуляє зла сила. Проти її витівок господар засікав сокирою пороги хати, хліва, комори й інших приміщень, примовляючи: Щезни, згинь, пропади, сило нечистая!

Під образами господар становив необмолоченого снопа, який останнім зібрали на полі.

— То також дідух. Ми ставимо снип чи пшениці, чи жита — хто який має. Як повечеряли на Святий вечір, то лишаєм біля того дідуха кутю, пиріг та ложки — це для мерлих. А на другий день Різдва, на Марії, його треба винести, доки колядники прийдуть, щоб не заколядувати його. Перев’яжуть його перевеслом, повінчують йому і спалять.

“Палять дідуха” о п’ятій-шостій ранку на другий день Різдва — обов’язково “до зорі”. Усе сіно й солому, сніп збіжжя виносять із хати і спалюють на перехресті доріг. Через це вогнище всі, хто міг, мають перестрибнути — і старі, й молоді, й малі — щоби були здоровими протягом усього наступного року. Попіл від дідуха вважають помічним від хвороб як людей, так і тварин. Загорнутим у чисту хусточку його зберігають рік за іконами, – пише Gazeta.ua.