Зустріч 1990-го року запам’яталася вражаючою ілюмінацією на Театральному майдані з яскраво висвітленими цифрами «1990» на фасаді театру, насиченою програмою. Усі відчували: наш край і вся Україна стоять на порозі кардинальних змін.

Тоді, на рубежі 80-90-их років, коли СРСР уже дихав на ладан, а свіжий вітер волі п’янив голови, наче добре вино, у багатьох публікаціях на суспільно-політичну тематику людина старої «совкової» формації порівнювалася з тим новим типом гуманоїда, що мав з’явитися з утвердженням свободи і вільного ринку. Порівняння, звичайно, було явно не на користь «гомо совєтікуса». Він і затиснутий ідеологічними шорами, і позбавлений ділової ініціативи й творчого мислення, і закомплексований; і звик бути утриманцем держави, а не покладатися на власні сили; і взагалі, ота декларована й фальшива рівність позбавляла людей індивідуальності й робила всіх їх однаковими, схожими на дошки в тюремному паркані. А станемо вільними – і тоді все буде добре, з нашими ресурсами,  чорноземами і працьовитим народом  заживемо так, що всю Європу завидки братимуть.

Почнемо з останнього. Європу беруть завидки через наш добробут, соціальну облаштованість і перспективи? Навряд – Європа, щонайбільше, толерує наших трудових емігрантів-наймитів і підносить нам, як новорічний презент, безвізовий режим, яким не може нахвалитися владна верхівка. Але це – наче забавка, щось на кшталт надутої повітряної кульки, бо ж середньостатистичний українець, який ледве зводить кінці з кінцями, все одно реально не зможе скористатися цим послабленням. Та біс з ним, із закордонням – тут би дати собі раду з домашніми клопотами, що обсіли наче капосні мухи. Від них не рятує ніщо – навіть ота наша новітня «Утопія» чи то пак, Конституція, з її нормами начебто прямої дії. От із розкомплексованістю та діловою ініціативою справді стало легше – якщо під ними розуміти повну відсутність моральних гальм, нерозбірливість у засобах і ненаситну зажерливість. Тому й маємо супермаркети з тарганячими перегонами, протермінованими цінниками і товаром більш ніж сумнівної якості.

Тому й сідаємо щоразу в громадський транспорт без впевненості, що цілими й неушкодженими дістанемося до потрібної зупинки.

Тому й маємо майже повну впевненість, що виявимося винуватою стороною, коли на «зебрі» на нас наїде «мажорне» авто.

Тому й можемо нині, з відстані чверті  століття, зробити цілком певний висновок, до чого призводять «відсутність комплексів», «ділова ініціатива» і «яскрава індивідуальність» в умовах продажних і недієздатних державних органів і на тлі «нижче плінтусного» рівня загальної культури. До речі, де вона, ота культура у вужчому, мистецькому розумінні? Адже у вільній Україні вона, за прогнозами отих самих солодкоголосих солов’їв періоду пізньої перебудови,  начебто мала б розквітнути усіма барвами і відтінками. Та особисто я щось цього не помічаю, якщо не рахувати кількох розкручених естрадних дів на зразок Світлани Лободи чи Тіни Кароль. Хвалимося зробленим з помітним використанням голлівудських штампів і з явним бажанням сподобатися Америці «Поводирем», але я, можливо, безнадійно «розбещений» «Списком Шиндлера», додивитися його не зміг – не зачепило і не пройняло…Так само із розрекламованими у місцевій пресі «Братами» – мимоволі згадаєш вислів Вольтера «Усі жанри хороші, крім нудного». Ну, а «Новоріччя» місцевого телеканалу, анонсоване ще десь за місяць до Нового року як «унікальне» (навіщо зайва скромність?), і створене за сприяння численних і багаторазово перелічених спонсорів,  затримало увагу аж  на цілих п’ять  хвилин – цього часу виявилося достатньо, щоб оцінити всю унікальність дійства. Або ж, можливо, я не зовсім розумію значення слова «унікальне»… Втім, це моя суб’єктивна оцінка, яку нікому не нав’язую.

Зате складається враження, що переходить у тверде переконання: усім нам нав’язано суспільну атмосферу, в якій людині, позбавленій «наполегливості» (тобто нахабства), «творчої ініціативи» (тобто вміння схитрувати і обдурити) і «комунікабельності» (тобто вміння «разрулить» і «порєшать») дихати стає дедалі важче. Це відчуття нездатна виправити навіть атмосфера новорічних свят, першого справжнього зимового снігу і неодмінних в таку пору радісних очікувань. Свята минуть, сподівання випаруються, а сніг розтане й перетвориться на болото. Ось воно найбільше й впадатиме у вічі.

Ігор Дуда