пісяючі хлопчики Тернопіль блог Віра ПерунЯкщо в Брюсселі хлопчик, що льорає, є однією з визначних пам’яток скульптури, то в Тернополі ці «пам’ятки» ще й ходять і зливають баки там, де заманеться.

.

В сільській місцевості малу потребу, а інколи й велику, справляють не так скандально. Крім зовнішньої вбиральні є багато кущиків, деревець, а якщо людину приспічило в полі, то влітку чи восени обов’язково знайдеться чиясь кукурудза або фест порослий бур’янами город. В місті діло зовсім інше. Тут треба шукати громадську вбиральню чи проситися в приватний сектор, заклади ресторанного господарства чи квартири. Але я не про те.

Спішу вчора повз драмтеатр на автобус. Оминувши фасад, де постійно крутяться підлітки на великах, скейтах чи просто провтикують «на яйцях» вільний час школярі із сусідніх із драмою шкіл, прямую вулицею попри «затонку». Спочатку у вуха прорізалося «Ну ты понял? Понял! Да я, я… Ну ты понял, че…». Оглядаюся: два чоловічки, ледве тримаючись на ногах, стоять обличчями до будинку. Один швидко спускає штани і починає справляти нужду прямо на стіну. А інший, ледь нахилившись до товариша по чарці, викрикує: «Ну ты понял, понял, нет? Да я…».

З таким підходом невдовзі треба буде підпорки на стіни драмтеатру ставити, бо гляди – розмокнуть від постійної вологи.

Віра Перун