Клаус Нільсен жив у Данії, помер, став ангелом і приїхав у Тернопіль. Хто сказав, що ангел не може бути худим, ексцентричним чоловіком у білій сукні? І нехай над його головою не сяє німб, він однак несе мир, любов і демократію.

10 вересня Р. Б. 2014 він власною, ні, не особою, – сутністю презентував у галереї «Бункермуз» власну біографічну книгу «Нільсен. Всесвітня історія ХХІ століття». Клаус Нільсен – це людина, котра, за порадою Станіслава Єжи Леца, «створює легенди про себе.

Адже боги починали з цього». Власне життя цей чоловік перетворив на ексцентричний перформенс. Його не можна назвати ані співаком, ані послом миру, ані письменником – він митець у найширшому значенні цього слова.

Його візит до Тернополя – одна із точок всеукраїнського турне в рамках міжнародного літературного фестивалю «Meridian Czernowitz». З «файного міста» Нільсен вирушить прожогом до Слов’янська і Краматорська. Хоча в Україні він збирає повні концертні зали, у Тернополі ж концерт відбувся у камерній, інтимній обстановці. Ангел історії, як сам себе називає данський митець, виконав десяток пісень, п’ять із яких написані в Україні та присвячені подіям Революції Гідності. Діапазон звуків, які видає Нільсен за допомогою гітари та власного голосу, викликає прямопропорційну амплітуду коливань емоцій у слухачів. Його рухи театралізовані, гіперболізовані, спонукають глядача-співучасника дивитися глибше і відчувати тонкіше. Адже за гротеском і гумором, які є незмінними супутниками життя і творчості данського митця, криється заклик до щирості, відкритості, любові та взаємоповаги.

«Впусти росіян у своє місто і вони змінять його прапори…» – співає ангел. До речі, цю пісню він виконує у двох варіантах. На Сході головними героями композиції стають «повстанці з Майдану». Остання пісня вечора звучала дуже тихо. Це був твір про любов під назвою «Ненависть».

Після концерту між гостем і слухачами відбулася англомовна дискусія. Нільсен розповів про те, що до того, як стати ангелом, він був іншою істотою.

 – У 2001 році за участі муніципальної влади я поховав Клауса Нільсена і на 10 років перетворився на безіменного суб’єкта. Я заснував власну компанію і передав раді директорів право розпоряджатися мною як завгодно у будь-який час дня і ночі. У 2004 році мене відправили до Іраку, де американці представляли демократію… Справа у тому, що більшість американських солдат не тямили навіть де знаходиться Ірак, не знали нічого про культуру, мову, релігію народу. Десять місяців я подорожував у сірому костюмі з краваткою – як класичний європейський колоніаліст – без зброї по країні і спілкувався із людьми. Моєю метою було встановити демократію, бодай на один день.

Далі Нільсен намагався збурити нову революцію в Ірані, мандрував по Афганістану з білим дірявим прапором, який більшість сприймала як стяг Талібану, а справжні таліби – як спаплюжений власний символ. Залишається загадкою, як ангелу історії та миру вдалося повернутися живим із його провокативних мандрівок до найгарячіших точок планети: в час «Арабської весни» він був із мистецькою місією у Єгипті, а як тільки забили дзвони на Михайлівському соборі – вирушив до України.

  – Я їздив по різних містах і виконував свої пісні ось так от, босоніж, просто на майданах, поблизу міліцейських відділків. Я наражався і часто потрапляв у багато неприємних ситуацій. Я зауважив, що російські «партизани» і українські націоналісти мали б любити одне одного. Не розумію, чому це не так. Адже вони дуже подібні: однаково не люблять іноземців, чужинців, незвичних людей, чоловіків у сукнях і гомосексуалістів. В Україні я зустрічав жахливих людей, але більшість все-таки, були дуже доброзичливо налаштовані.

Останній розділ його книги «Нільсен. Всесвітня історія ХХІ століття», доступний українським читачам завдяки перекладу Юрія Андруховича, присвячений мандрам просторами нашої Батьківщини.

– Коли я була у Римі, а кожен ангел має побувати у Римі, я закохалася у папу Бенедикта. Мої  обійми відправили на пенсію Джорджа Буша. Я б хотіла обійняти Путіна, – розповідає Нільсен.

Чому для мандрівки Україною він відмовився від сірого офіційного костюма на користь білої сукні зі стрічкою «Міс світу», митець пояснює так:

 – Я замислився над тим, кого я представлятиму в Україні? Європу? – ні. Мир, демократію – так. Але я не хотів бути подібним до політиків, їм всім бракує хоч краплі жіночності. Так я став «Міс світу».

На запитання, ким складніше бути – ангелом чи людиною – відповідь у данського митця знайшлася одразу:

– Людиною бути складніше, аніж ангелом. Однак моя мама надає мені перевагу як синові.

Марія Богданович, Тернопільська липа

[youtube1]yioSK0NMKsI[/youtube1]