Україна-Німеччина: некомпетентні історико-економічні паралелі

19/03/2018 0
Розмір тексту:

Зізнаюся, не почуваюся компетентним в економічній і фінансовій  царині. Під час усіляких теледискусій на тему  тарифів, процентних ставок, норм прибутку, відрахувань, страхових внесків і т. д. швидко переключаюся на інший канал – не моє це… До того ж, був час зрозуміти беззаперечну істину: скільки б розмов із розумними чи просто надутими фізіономіями не велося в студіях, які блискучі проекти не пропонувалися б, всі вони жодним чином позитивно не впливають на становище середньостатистичного українця.  Це – аксіома останніх десятиліть.

Краще засвоюються і запам’ятовуються яскраві, образні вислови на кшталт:

 “Чесною працею в нас такі гроші не заробиш, а вони он як живуть…”.

“На час здобуття незалежності в нас були найсприятливіші стартові умови з усіх пострадянських республік, а що вийшло?”.

“Поляки в ту пору були бідніші за нас, а де вони тепер?”.

“Країна з такими природними ресурсами, найродючішими в світі грунтами – і жебрає у Європи”.

І, як своєрідний сумний акорд – “Якби була можливість – за кордон втекла б більшість українців”.

Для подібних  стереотипів, очевидно, є свій родючий грунт. От тільки родить на ньому  зневіра, песимізм, безсила злість, збайдужіння до всього. І мимоволі звертаєшся до досвіду інших країн, в історії яких теж були не лише світлі сторінки. Західна Німеччина після Другої світової війни лежала в руїнах – методичні “килимові” бомбування американських “Літаючих фортець” і британських “Ланкастерів” залишали по собі цілі квартали битої цегли. Для німців настав час тяжкого похмілля після десятиліття нацистської оргії; населення банально голодувало; пачка сигарет від американського солдата правила за валюту і оплату за інтимні послуги німецьких Freulen i Frauen… Та й окупаційна влада, може, й не розграбовувала країну так, як це робили червонозоряні союзники в Східній Німеччині, але часто вела себе як ковбої у салуні десь на Дикому Заході. Плюс – Черчіль, як кажуть, був не від того, щоб остогидла своїм реваншизмом Germany надалі стала аграрною країною. А ще – гірке відчуття національного приниження після нищівної поразки, яка вінчала серію перемог на початковому етапі війни. Наявним був цілий набір факторів для довгого періоду животіння  – нехай і з кухлями пива і співами з ритмічним розгойдуванням в різні боки на “Октоберфестах”.

Якою є Deutschland зараз – відомо всім. Знову ж таки, не вдаючись до економічних викладок, зосереджуся на своїй улюбленій спортивній сфері. У 1972 році, через 27 років після описаного вище післявоєнного армагедону (тобто, стільки, скільки зараз незалежній Україні) ФРН провела літню Олімпіаду, а ще через два роки – чемпіонат світу з футболу. Ці змагання не з дешевих, і дозволити собі провести їх (тим більше – одне за одним) може країна з високорозвиненою економікою, інфраструктурою і т. д. Отже, на той час Західна Німеччина такою реально була.  За 27 років країна стрімко пройшла шлях від тотальної руїнації до високих стандартів в усьому. Які передумови були для цього? Звичайно, “План Маршалла” суттєво допоміг німцям піднятися з колін і міцно стати на ноги. Якось так сталося (дивина та й годі!), що американську економічну допомогу не “розпиляли” (цікаво, чи є в німецькій мові таке слово – в образному розумінні?) депутати бундестагу, керівники земель, міст… Звісно ж, добряче прислужилася славнозвісні німецькі працелюбність, педантизм, акуратність і, мабуть… відсутність генетичної звички красти (Третій рейх залишимо осторонь – це дещо інша тема). А ще те, що канцлером німців у переломний історичний момент був мудрий і далекоглядний Конрад Аденауер. Можливо, він також заклав основи такого стилю життя німецької еліти, коли цілком успішний міністр оборони подає у відставку  через виявлений дріб’язковий плагіат у дисертації, а будиночок нинішнього канцлера Ангели Маркель значно поступається за помпезністю житлам багатьох наших містечкових князьків.

А тепер перенесемося від  Рейну і Одеру  ген-ген за гори Карпати до Дніпра-Славутича. Усілякі транші від МВФ та інші закордонні “вливання” йдуть… а дідько їх знає, куди вони йдуть – не виключено , на Sägen, тобто на “розпилювання” – пересічний українець чує про них хіба що по телевізору. Народ, може, й працьовитий і вмілий (вибудовує ж десь “по закордонах”), та от щодо дотримання порядку, елементарних правил, побутової культури… Та й працюємо ми, принаймні з точки зору німців, безнадійно розбещених їхніми Autobahn і Straße, якось дивно: ремонтуємо дороги, а розтане навесні сніг – знову ями з брудними баюрами…

Ну,  а як же справа з нашими українськими аденауерами? Кидати в когось камінці не зовсім гречно – переважно старші за мене люди, та й період нині передсвятковий, спонукає до розуміння і любові до ближнього. В той же час…  є гарний український вислів “Любімо, Боже, правду”.  Тому від  славослів’я теж утримаюся…

Ігор Дуда

  • Теги:

Додати свій коментар

Креатор буд

Опитування

  • Хто, на Вашу думку, стане наступним Президентом України?

    Результати

    Loading ... Loading ...