Дивовижні птахи, риби і звірі, загадкові, тендітні, дещо сюрреалістичні жіночі образи, вишукані і витончені жіночі портрети… Вони приваблюють погляд вдало підібраною колористикою, а ще – рельєфним мереживом ліній. Такими є живописні полотна нашого земляка, художника Михайла Голютяка, які він вперше представив  у Тернопільському обласному художньому музеї.

Михайло Голютяк народився і виріс у Бучачі, навчався у Вижницькому училищі декоративно-прикладного мистецтва. І вже 35 років живе і творить у Золочеві Львівської області. На Тернопільщину художник приїжджає навідати рідних, але виставки тут жодного разу не мав. А нещодавно приїхав до Тернополя на виставку емалей Олексія Коваля і атмосфера художнього музею припала йому до душі, тож запропонував організувати у ньому і власну виставку.

– Це художник, натхненний жінкою, – зазначає Ольга Ваврик, заступник директора художнього музею. – Практично у кожній картині є жіноча постать, він багато малює писанкарок – жінок, які створюють писанки, тому ми виставку приурочили до Великодня. А картина «Та, що несе крила» присвячена його дружині, яка є його підтримкою, ангелом-охоронцем, натхненницею, музою. Цікаво, що Михайло Голютяк широко використовує у живописних роботах символи, характерні для писанок: оленів, риб, берегиню – прадавній слов’янський символ охоронниці всього сущого. Надихає його і творчість Марії Приймаченко, наприклад, дві роботи різних форматів під назвою «Писанкоїд» створені за мотивами її полотен.

Орнаменти, які прикрашають та додають неповторності картинам, є авторською технікою Михайла Голютяка. Спочатку він наносить на полотно або дерево рельєфні узори структурною пастою, а потім вже домальовує картину олійними фарбами.

– Я люблю лінію, – розповідає Михайло Голютяк. – Лінія – це складова мистецтва і для мене вона має якусь магічну силу. Багато символів беру з традиційної народної писанки, наприклад, дуже люблю берегиню, образ якої по-різному обігрую, намагаюся, щоб він був присутній у багатьох моїх роботах на даному етапі творчості. Люблю малювати на уламках старих меблів, старих дошках. Світ мистецтва мене притягує, живить. Коли не бачу певний період художніх творів, то відчуваю дискомфорт, не маю енергії, наснаги до життя. Часто буваю закордоном і коли декілька днів не бачу творів мистецтва, то йду у музей, дивлюся, що роблять місцеві художники, думаю це невід’ємна частина життєдайної енергетики, яка потрібна кожній людині. Іноді мене роздирають сумніви чи те, що роблю є мистецтвом? В той же час мої твори – це послання наступним поколінням «А ви так можете?».

Поряд із живописними полотнами художник представив і авторські писанки. Писанкарством він зайнявся на початку 1990-х років. А посприяли цьому діти художника, хоча сам він не думав, що буде розписувати писанки.

– Коли вперше побачив, як це робиться, то промайнула думка: «Це те, чим я ніколи в житті не буду займатися», – ділиться спогадами Михайло Голютяк. – Але трапилося так, що у перші роки Незалежності діти мене затягнули на майстер-клас жінки, яка приїхала з Америки показати, як пишеться писанка тому, що не теренах України тоді цим ніхто не займався. Вона показала фільм, у якому були фотографії, що вона чуть не тубільцям у басейні Амазонки показувала, як писати писанки. Після демонстрації фільму провела майстер-клас, і бажаючих навчитися писанкарству було багато, для всіх місця не вистачало. Після того діти вдома тиждень активно малювали писанки і просили мене показати, як це робиться. Так я почав займатися традиційною писанкою, потім почав творити свої композиції і таким чином народилася авторська писанка. На мої писанках присутня сакральна тематика, а ще птахи, риби, звірі, люблю рослинну орнаментику, використовую вкраплення геометричних фігур.

Персональна виставка Михайла Голютяка «Живопис. Авторська писанка» діятиме у художньому музеї до 19 квітня.

Ольга Трач

Фото автора