Найочікуваніша подія театрального сезону – XII Всеукраїнський фестиваль «Тернопільські театральні вечори. Дебют» – стартувала 24 вересня пластичною драмою “Кураж”.

У тернопільському драмтеатрі вчора було гаряче – тут розпочинались довгоочікувані “театральні вечори”. Зал був наповнений вщерть, в холі стояли групки затятих театралів, театральні критики приготували блокноти та олівці для рецензій.

Фестиваль розпочинався із пластичної драми молодого київського режисера Олексія Скляренка “Кураж”, поставленої за мотивами п’єси Бертольда Брехта.

– Я вже десять років працюю в театрі Романа Віктюка. – розповідає молодий режисер, для якого це – перші гастролі. – Пластика у постановці дуже мені близька, і я хотів, щоб драма була пластичною. Чому Брехт? А чому б і не Брехт?

Він усміхається, вважаючи таку аргументацію достатньою. Пояснює, що в творі Брехта достаньо емоцій, що дає змогу обійтись без слів. І справді – за 2,5 години спектаклю актори не промовляють ні слова. За них говорить танець, пластика тіл, емоції обличчя і суворий реквізит.

– Неймовірно талановита молодь, – захоплюється тернополянка Інна Лайко. – А як грають – особливо Кураж! Та в неї ж все на обличчі написано, кожна емоція! Особливо сподобалось, як у танці передали сцену наступу військ та як зобразили згвалтування Катріни. Навіть не уявляла, що такі ситуації можна передати в танці – і так емоційно.

“Кураж” – це історія жінки, яка іде крізь війну. Так розповідає сам режисер – і це бачать актори. Якщо у Брехта Кураж – цинічна торгашка, яка думає лише про себе і виторг, то у Скляренка вона – страдниця, яка ковтаючи сльози, хоронить своїх дітей, один за другим, і далі тягне лямку свого існування. Бо треба жити.

Кураж Брехта викликає зневагу і огиду, Кураж Скляренка – співчуття і повну тишу в залі. Тиша аж дзвенить, коли Кураж намагається стерти мітки Смерті з облич своїх дітей, коли намагається забрати у Смерті Катріну, коли оплакує розстріляного сина…

За виставу підприємлива маркітантка, яка має трьох дітей і коханця-кухаря, поступово втрачає трьох дітей. Старший гине від надмірної доблесті, другий – стає дезертиром і його розстрілюють, а наймолодша – божевільна Катріна, після згвалтування закривається в собі, однак в момент нападу на місто дзвонить у дзвони, щоб підняти народ, і стає жертвою снайпера. Кураж втрачає все – крім звичної лямки торгівлі і буденності,яку приречено закидає на плече і йде вперед, уже сама, без підтримки.

– Неймовірно! Яби переглянув цю драму ще і ще. – захоплюється, аплодуючи, тернополянин Андрій Мирончук.

Схоже подібні емоції розділяв увесь зал, який влаштував тривалу стоячу овацію київським гостям.

Тож можна сказати, що фестиваль стартував потужно.

На черзі – національна трагедія “Гайдамаки” київського режисера Олександра Охріцького. Початок – о 19-00.

Джерело: “20 хвилин“