Раніше я просто знав, що в тернопільському поетично-письменницькому середовищі є приємна на вигляд  особа на ім’я Леся Романчук.  Ще, можливо, доводилося мимоволі наступати на  пам’ятний знак з її іменем на Алеї зірок. Не більше того.

Нині я схиляю голову в співчутті й глибокій пошані перед сильною, наполегливою,  непоступливою і, знову ж таки, чарівною українкою на ім’я Леся. Та сама Леся Романчук.

Нещодавно, як повідомлялося, завершився судовий процес за фактом ДТП, у якій загинув її син. Водій іномарки, підігрітий алкоголем і бажаючи, вочевидь, справити враження на «лєдєй», що були з ним у салоні, на шаленій швидкості на центральній вулиці міста протаранив таксі. В результаті зіткнення пасажир таксі загинув, а водій отримав важкі травми.

Протягом часу, що велося слідство, доводилося періодично читати і про спроби батьків «мажорного» водія «залагодити» справу і вберегти свого «Шумахера» від тюремних нар, і про не зовсім оперативні дії самих слідчих, і про таку ж не зовсім зрозумілу поведінку лікарів міської лікарні щодо потерпілого водія, в якій вбачалися ознаки бажання піти назустріч винуватцю аварії… Сама ж пані Леся тоді, пригадується, сказала, що докладе всіх зусиль, щоб справу «зам’яти» не вдалося нікому. Здавалося б, зрозуміла річ: скоїв злочин – відповідай, як це ведеться в тій же Європі, до якої ми нібито з усіх сил тягнемося. Тим більше, коли з твоєї вини, через твої дії, можливі наслідки яких ти повинен був передбачати, загинула людина. Але… ми ж з вами живемо у вельми специфічній країні. Країні, яка може залюбки кинути тебе у вогонь війни, але яка, в особі своїх правоохоронних органів, виявляє кричущу нездатність захистити твої права. В країні, де поняття «правосуддя» отримало в якості основної характеристики цілком заслужений антонім «кривосуддя». Нещодавно Верховна Рада дала згоду на притягнення до кримінальної відповідальності двох недавніх вершителів людських доль: Оксани Царевич і Віктора Кицюка. Обидві «ваші честі» були присутні у залі, коли вирішувалася вже їхня доля. За «його честю» Кицюком спостерігати було не надто цікаво: він або сидів, підперши щелепу рукою, або ж епізодично корчив гримаси, схожі на іронічну посмішку. А от «її честь» давала більше інформації для фізіономістів. Ось вона зіщулила плечі, скорботно вигнула губи і, здається, ось-ось заридає… Але ні – вже наступної миті, нервово смикнувши головою, випростовується: треба грати роль ображеної невинності, а фігура, згорблена під тягарем звинувачень, не дуже добре слугує цій меті. Ці двоє «вершили правосуддя» у Києві, а скільки таких кицюків і царевич по-садистськи ґвалтують його в усіх закутках України…

Хтось може сказати, що Лесі Романчук пощастило в тому, що вона… Леся Романчук  –  відома публічна особа, тому й справу цю не вдалося спустити «на гальмах». Та як би там не було, саме вона своєю наполегливістю створила, висловлюючись юридичною мовою, прецедент. Тернопільські служителі Феміди не наважилися проігнорувати очевидні речі. Чотири з половиною роки  ув’язнення для винуватця аварії – може, й не зовсім адекватний скоєному, та все ж реальний термін. Щось не доводилося раніше чути, щоб хоч котрийсь «мажорний» моторизований відморозок отримав змогу скуштувати смак тюремної баланди. Начебто хоч раз спрацювала теза про невідворотність покарання. Щоправда, люди, які трохи знаються на юридичній казуїстиці, кажуть, що так довго любителеві раллі на міських вулицях сидіти не доведеться, і що саме такий термін добре «припасований» під якусь чергову амністію чи дострокове звільнення. А ще мені здаються зворушливо-наївними побажання Лесі Романчук винуватцю смерті її сина стосовно того, щоб купити після звільнення з-за грат хрестик матері. Чомусь сумнівно, щоб подібні думки відвідували його голову і таких самих, як він. Він радше мріятиме про нову машину, яку йому люблячі батьки куплять якраз до виходу з тюрми. І легківки продовжують свої божевільні перегони, вбиваючи і калічачи людей…

Все ж тепер, можливо, з увагою погортаю збірку «Синьооке диво».  Чи «Слово честі». Сподіваюся, більше зрозумію, що живить життєву наснагу цієї Лесі. Українки.

Ігор Дуда