В жовтні 2008 року Міністерством юстиції України була зареєстрована політична партія «Авангард». Здавалося б нічого екстраординарного не відбулося. Зареєстрована ще одна одіозна, вже 157-ма, партія на політичному полі України. Черговому вождеві захотілось гострих відчуттів й задоволення хворобливих амбіцій. Структурні утворення неофітів щупальцями розповзлись по всій Україні. Навіть у наших сусідів на Закарпатті, Буковині, Волині та Східному Поділлі віднайшлися її адепти. Як людина, що обізнана з практикою партійного будівництва на теренах рідної держави не з теорії, можу вас запевнити, що дана акція обійшлася комусь у добру копійчину. Проте, як показує хід подальших подій, інвестиція виявилась вдалою.

Монотонний плин «політичної діяльності» перервався з наближенням місцевих виборів осені 2010 року. Існування вищезгаданої партії на протязі майже двох років в режимі очікування – принесло її засновникам щедрі плоди.

Очевидно, надлишок московських спонсорських коштів у Криму та зрослі амбіції окремих керівників громадських організацій спонукали ці проросійськи, а, подекуди, відверто шовіністичні угруповання задуматись про перехід на вищий щабель суспільно-політичного існування. Розпочався пошук партійної обгортки. Як видається, найбільш згідливими виявились «авангардисти».

У вересні 2010 року Мінюст України повідомив про зміну назви та лідера партії «Авангард» на політичну партію «Руська єдність». Не робіть круглі очі, саме під такою назвою зареєстроване сумнозвісне «Русскоє єдінство» у Реєстрі політичних партій під № 157.

Напевно, не варта було б надавати так багато уваги черговому договору купівлі-продажу чергового проекту «політичної партії». Проте, наш об’єкт аж надто активно й агресивно почав проявляти себе у політичному житті України. При цьому, позиціонуючи себе, як всекримський рух. Не торкатимемось, насправді, внутрішньо кримських розбірок цього угруповання зі своїми сателітами й попутчиками. Це, за великим рахунком, їх особисті справи і справи спонсорів. Для нас важливіше інше.

В Україні з 2001 року діє (а радше, існує) Закон «Про політичні партії в Україні». Представники нинішньої влади при кожній зручній для них нагоді декларують свою беззастережну відданість верховенству закону й принципу рівності перед ним. Хай буде – так.

Кожен, хто не полінується зайти на сайт Міністерства юстиції й відкрити сторінку з Реєстром політичних партій, з легкістю знайде те й що я. А саме – перелік зареєстрованих структурних утворень новоспеченої партії.  З 75-ти структурних утворень – 30 структурні утворення різного рівня в Кримській автономії.  Більше того, лише ці 30 – існують під новою назвою. Решта, так і не внесли зміни у свої назви й надалі залишаються як структурні утворення партії «Авангард». Нагадаю, що зазначені дані – станом на сьогоднішній день.

Зрозуміло, що «лішенци», окрім кримчан, участі у місцевих виборах брати не могли через невідповідність своїх назв з офіційною назвою партії. Маю підозру, що й нікому було б брати ту участь. Маври-заробітчани зробили свою справу – зареєстрували свого часу партійні осередки, а нині вже реєструють щось нове. Таке життя.

Таким чином, партія «Русскоє єдінство» перетворилась на відверто регіональну структуру, тобто, стала політичною партією конкретно Автономної республіки Крим.

У цьому зв’язку, появляються запитання до одного з головних контролюючих органів за діяльністю політичних партій. Шановне Міністерство юстиції України, як так сталося, що на протязі майже цілого року в Україні діє регіональна партія, що суперечить приписам ст. 3 Закону України «Про політичні партії в Україні», де зазначено про обов’язковість всеукраїнського статусу політичної партії?

Запитання друге пов’язане з, так би мовити, програмними документами згадуваної партії. Знову ж не для лінивих – зайдіть, не погребуйте, з будь-якого пошукового ресурсу на сайт «Русского єдінства». Ви здивуєтесь кольоровою гаммою його оформлення, а тим більше гаслом і ще більше емблемою. Але і це не головне. Не будьте ледащими й загляньте на сторінку з їх Маніфестом. Бажано бути підготовленим.

Як на мене, пересічного українця, те, що я побачив і прочитав на, до речі, чужинській мові викликає відчуття відвертого нерозуміння недозволеної пасивності з боку структур, що мали б перейматись й опікуватись безпекою держави і її громадян.

Ось таке побіжне знайомство з організацією, яка своїми провокативними заявами збурила суспільну думку українців твердо переконало мене в тому, що діє вона за чітко виписаним сценарієм. Виписаним заклятими нашими братами з-за хутора Михайлівського й легенько адаптованого вже місцевими писаками. Діє за потурання, а то й сприяння центральної влади, яка не в силах усвідомити небезпеки, що виходить від подібних угруповань через відсутність у цієї влади будь-якого розуміння сутності національних інтересів, крім інтересів економічного характеру. Оскільки,це влада шлунку, а не душі і розуму.

Хочеться вірити, що 9 травня у також рідному для мене Львові все буде спокійно. Моя мама, сестричка з шваґром, племінниці, рідні, як звичайно весело відмітять День Міста в улюбленій кнайпі і все обійдеться. І найгірше, що може статись – це сніг і холод у цей день. А я, подумки, буду поряд з ними.

Олег Мартинюк