Правильно, мабуть,  кажуть, що народу не варто бачити, як робляться дві речі: політика і… ковбаса. Якось мені довелося побувати у Києві на зібранні однієї поважної політичної сили. Під час перерви випадково забрів за лаштунки і став мимовільним (і, на щастя, непоміченим) свідком розмови двох добродіїв. Один з них був навдивовижу схожий на відомого усій країні політика. Спершу я не повірив своїм вухам: діалог вівся з використанням лексикону, більш підхожого учасникам першого-ліпшого злодійського «сходняка». Зайве казати, що в подальшому телевиступи цього пахана (даруйте, політичного діяча) я не міг сприймати без солідної дози скепсису.

Десь років з двадцять тому депутат Верховної Ради Михайло Бродський смаковито плюнув у депутата Верховної Ради Ярослава Кендзьора, запатентувавши таким чином новий спосіб ведення парламентських дискусій. Відтоді не раз уже тріщали недешеві депутатські піджаки, відривалися ґудзики сорочок, поливалися водою депутатські чуби і лисини. Чули стіни парламенту і знамените «Да пошли вы…» у виконанні Миколи Азарова,  у супроводі зневажливого помаху руки і злісного блиску скелець окулярів.

А днями літопис етичних звитяг українських можновладців поповнився новою славною сторінкою. Під час годин запитань до уряду в парламенті прем’єр-міністр Володимир Гройсман  висловив на «великом и могучем», (але не зовсім нормативнім) своє невдоволення віце-прем’єром Геннадієм  Зубком. Вишукану розмову двох топ-фігур уряду мала змогу почути вся країна.

«Що стосується терикону я дав доручення Зубку. Я думаю, зараз Геннадій Григорович проінформує вас, що було зроблено ним на моє доручення», – сказав прем’єр у мікрофон.

Після цього Геннадій Зубко сказав поза мікрофон: «Я тут при чому, є ДСНС, і є Міненерго. Я дав доручення ДСНС, далі що з мене?».

На що прем’єр заявив: «Ще раз так скажеш, я тебе вижену на …й. Ти мене зрозумів чи ні?», забувши що мікрофон включений.

Цікаво, що оцінюючи цей діалог, дехто з депутатів чи оглядачів пропонував врахувати «напружений ритм роботи уряду», а також доводив, що це всього лише «спонтанний вияв емоцій» і що подібний лексикон є ледь не нормою при вирішенні важливих справ. Ось так – ні більше, ні менше. Міністр внутрішніх справ жбурляє склянку з водою в губернатора Одеської області, обливши при цьому й міністра закордонних справ, який сидів поряд (цікаво все-таки – на усіляких сесіях Європарламенту чи зустрічах з послами таке навряд чи побачиш).  Тепер ось головні урядовці завели розмову в стилі начальника і головного інженера ЖЕКу…То чи варто дивуватися потоку нецензурщини, який щоденно ріже слух на вулицях, у громадському транспорті? А що – у людей теж  «напружений ритм роботи», який, на їхню думку,  виправдовує «спонтанний вияв емоцій».

Який народ – такі його правителі. Чи навпаки?

Ігор Дуда