Відчуття болю може бути потужним творчим стимулом. Коли, ледь втримавши рівновагу на жахливо слизьких  сходах, ви таки вдаритеся ліктем об кам’яний примурок, у вас у голові може миттєво сформуватися завершений сюжет. Коли ж очистите його від домішки неминучої в той момент ненормативної лексики, то матиме він приблизно такий вигляд.

Містянам, які сьогодні вранці спускалися вниз сходами в гідропарку “Топільче”, позаздрити було важко.  Ті з них, котрі поспішали на роботу, майже напевно спізнилися на неї. А хто прямував на ранкову зарядку, уже не мав потреби робити розминку перед бігом – після екстремального спуску сходами практично всі групи м’язів  перебували в належному тонусі. За темпом просування сходами донизу люди нагадували гусінь, що повзе деревом. Або ж – паралітиків, які заново вчаться ходити, тримаючись за будь-яку можливу опору. Тим, котрі підіймалися вгору, було трішки легше, і вони могли, обережно ступаючи, навіть вкотре спробувати розгадати картину-ребус на опорній стіні. Між тим, про капризи березневої погоди повідомлялося напередодні; відповідна служба могла прикинути, що примерзла вчорашня хляпавка на ранок перетвориться на небезпечну ковзанку, отож зовсім незайве було б посипати оті сходи пісочком. Проте з усіх паркових прибиральників вдалося запримітити лише одного, який, позіхаючи, щось розповідав… котові. Їм, котам, у такій ситуації простіше. Як їх не кинь – все одно приземляться на чотири лапи. А от для людей  перепади температур ранньої весни – справжній тест на спритність і координацію рухів. А якщо вже зовсім не пощастить – то й для їхніх гаманців у випадку всіляких лікарняних витрат.

Нарікаючи (цілком справедливо) на владу, ми часто оминаємо укорінені в нашому менталітеті звички, як от довго “розкачуватися” перед тим, як щось робити, або ж робити все абияк. Або ж – робити що і як кому заманеться. Тому маємо нахабних “шоферюг”, які “ложать” на всіх і  підсилюють свою позицію піднятим середнім пальцем. Маємо величенький штат прибиральників, нехлюйство яких у ці шевченківські дні є нагода згадати “незлим, тихим словом”, коли земля раптом зрадливо поїде з-під ніг…

Ігор Дуда