Рік тому наївні жителі Тернополя повірили у казку. Повірили, що їхнє місто особливе, не подібне на інше. Побачили, що ремонтуються занедбані двори, облаштовуються бруківкою бульвари, з’являються дитячі і спортивні майданчики.

Сергій НадалЗа давньою звичкою ще з радянських часів люди не замислювалися, звідки ці блага, а сліпо думали, що це заслуга одного чоловіка – Сергія Надала. Більшість тернополян, які за рік подорожують не далі батьківського села, не могли знати, що “золотий дощ” випав майже в кожному обласному центрі. І завдячувати мери міст мають не власній діяльності, а бюджетній реформі, внаслідок якої такі міста як Тернопіль додатково отримали бонус не менше 200 мільйонів гривень. За ці гроші на господарку міст посипалася “манна небесна”. Стелилася бруківка, оновлювалися двори і дороги..

На жаль, численні опоненти Надала під час виборчої кампанії не змогли чи не захотіли назвати справжню причину змін у місті.

Так над головою Надала виріс німб. Німб господаря, німб недосяжного для всіх менеджера. Тернополяни ніби прокинулися в іншому світі. Забули, що місто кілька років “трясло” від корупційних скандалів, непрозорих схем з роздачі комунальної землі та освоєння комунальних коштів. Всі крадуть, а наш ще хоч щось робить – думали наївні тернополяни. Хай!

А за ці роки відлагоджена система комуналки почала переходити в приватні руки. “Золотий дощ” полився на приватні жеки, з’явилась фірма, яка взялася за освоєння коштів на прибирання міста. І так би довго тривало, якби не перший осінній снігопад у листопаді 2016 року. Невинний снігопад показав всю штучність господарських успіхів Надала і міфу про націоналіста-господаря. “А король наш – голий!” – готові кричати обурені тернополяни, які прозріли у ці крижані дні. Засніжені дороги і тротуари, зниклі маршрутки, величезні затори та відсутність техніки, яка би мала ліквідувати наслідки негоди – усе яскравий портрет безпорадності та захланності влади, яка шість років у Тернополі належить партії “Свобода”.

Це кінець міфу, в який так хотілося вірити наївним тернополянам. У нашому місті настав “бодун” від “Свободи”, “бодун” від Надала.

P.S. Цей текст в рівній мірі можна було б адресувати Степану Барні і його команді вчителів-істориків. В області ситуація в рази гірша, ніж в Тернополі. Але на них, на відміну від Надала, ніхто не мав особливої надії. Природжені балакуни ніколи не мали хисту до господарки.