Для зав’язки сюжету пригадаймо двох досить відомих персонажів ще радянської культурної епохи.

Штандартенфюрер Штірліц. Він же полковник Ісаєв. Резидент радянської розвідки в самому лігві нацистської Німеччини. Якщо вірити досьє – істинний арієць зі стійким і нордичним характером. Непересічні здібності аналітика. Бездоганні витримка і самовладання. Такі ж постійно бездоганні чисті сорочки і виголені щоки, незважаючи на цілодобову роботу без сну й відпочинку. Багаторічна подружня вірність на відстані без видимих ознак простатиту. Спрямований у височінь задумано-сумовитий погляд у супроводі ліричної мелодії. Об’єкт зітхань і потаємних мрій жіноцтва усього тодішнього соціалістичного табору. Зразок для наслідування манери куріння і примружування очей для значної частини чоловіків з того ж табору.  Лицар без страху й докору. Культурний символ могутньої таємної установи, де працювали люди «з Милягачистими руками, гарячим серцем і холодною головою».

Таким він був від початку 70-х і до кінця 80-х, коли з’явилося явище під назвою «плюралізм думок». А разом з ним – і твори, у яких оті руки поставали не такими вже й чистими, а сказати точніше – добряче забрудненими і заплямованими кров’ю. Багато хто, мабуть, зачитувався романом Владіміра Войновича про пригоди солдата Івана Чонкіна. Твір цей – неперевершена сатира на сталінську епоху і, відповідно, на опору режиму – каральні органи. У романі діють декілька дегенеративних персонажів з отими самими «чистими руками, гарячими серцями і холодними головами», і найколоритнішим з них є, безумовно, капітан НКВС Миляга. Пригадуєте? Той самий, котрий, потрапивши помилково у полон до своїх, вирішив, що перебуває серед німців і заходився переконувати їх у своїй лояльності; доводити, що він працює в «русіше гестапо», і вигукувати «Да здравствует товарищ Гитлер!». Той самий, який довго сумнівався, чи  вітання «Гутен морген, хер» є пристойним. Це, напевно, найсмішніші сторінки твору, в якому гумор і їдка сатира буквально фонтанують.

Такий довгенький вступ має на меті продемонструвати принципову різницю  між тоталітарним і демократичним світоглядом. В умовах тоталітаризму тобі пропонують кіноказку про невловимого Штірліца, або ж далеку від правди розповідь про «лицаря революції» Дзержинського. І думки пересічного глядача або читача вибудовуються у бажаному для ідеологічної машини напрямі. При демократії ж ти можеш, клацнувши пультом, переключитися з героїки «Сімнадцяти миттєвостей…» на сатиру «Пригод Чонкіна…», після чого сліпучо-білий фасад КДБ-НКВС в твоїй уяві ризикує значно потьмянішати.  Тобто, у тебе є можливість вибору. Це, звичайно, добре, але водночас і дезорієнтує людину, особливо непідготовлену. Наведений приклад – відносно проста проблема вибору і оцінки, а як, приміром, зорієнтуватися тій же пересічній людині у хитросплетіннях і вихорах нинішнього політичного життя країни? Вчорашні союзники, які пліч-о-пліч стояли на Майдані й разом раділи скиненню глави злочинної «сім’ї», нині стають у бойову стійку один проти одного. Недавня бранка кримінального режиму відкрито заявляє, що й нинішня влада не від того, щоб знову запроторити її за грати через безкомпромісну позицію в питанні тарифів. Після півтора року перебування в кріслі глави СБУ колишнього випускника інституту КДБ СРСР ім.Андропова і секретаря посольств України у ряді прохолодних північних країн раптом з’ясовується, що на цій посаді потрібен не дипломат, а оперативний працівник. Здібностями аналітика і політичного провидця середньостатистичний обиватель не переобтяжений, отож коли одного дня він бачить, як натреновані хлопці в масках запихають у машину спійманого на хабарі чиновника, а наступного дня вищий за рангом чиновник заявляє, що все це – політичне замовлення і провокація, то розібратися, де істина, нелегко, оскільки є вагомі підстави не довіряти обом сторонам.  Щиро кажучи, голова може піти обертом. На чиєму боці правда? Хто говорить щиро, а хто лукавить? Спробуй розібратися у цьому гармидері…Дехто схильний вважати те, що в нас діється, хворобами росту демократичного суспільства. Але чомусь здається, що приміряти наразі до наших реалій демократію в її західному тлумаченні – майже те саме, що прилаштовувати на спину охлялої шкапи сідло арабського скакуна.

Ігор Дуда