В армії царської Росії кожен ранг – від рядових і до генералітету, – знав на яке звертання він може розраховувати. Як з боку начальства, так і від підлеглих. Комусь – «ваше благородие». Комусь – «ваше превосходительство». А ще комусь просто – «эй, служивый!». І на додачу – кулак вусатого унтера під ніс.

«Великая октябрьская» відмінила всі «благородія», ввівши в РККА, крім червоних революційних шароварів, універсальне звертання «товарищ». «Товаришували» і останній червоноармієць, який вимінював онучі на самогон, і командарми на баских конях, і організатор червоної армії Лейба Троцький.

Овіяний легендами Георгій Жуков, для якого життя солдата важило не більше, ніж життя мухи, теж був «товарищем» для тих, кого без жалю посилав на смерть.

Дійові особи явища під назвою «дідівщина» теж формально були «товарищами».

Червона (а потім – радянська) армія взагалі була дуже «товариською». Вона «товаришувала» в 1956 році в Угорщині, у 1968 – в Чехословаччині, а з 1980 до 1989 рр. наполегливо примножувала ряди своїх «товарищей» в Афганістані. Хоча, якщо розібратися, армія лише виконувала накази, які надходили з-за стін Кремля.

Україна нині, взявши курс на Європу, наполегливо намагається віддалитися від радянської спадщини, в тому числі й у справі організації та розбудови своїх збройних сил. Однак частенько ми нагадуємо людину, яка однією ногою твердо стоїть на суходолі, а другою продовжує місити болото. На таку думку, зокрема, наштовхує вчорашній військовий парад у Києві. Творці нових статутів української армії, схоже, не надто напружували фантазію, впроваджуючи  у вжиток нові форми звертань і привітань. Принаймні, «Бажаю здоров’я!», окрім того, що є бездумною калькою з російського «Здравия желаю!» і навряд чи притаманне українським військовим традиціям, ще й звучить доволі кострубато. Зважте, російською у вітанні вживається саме «здравия», а не «здоровья» – задля більшої компактності. До того ж, як з’ясувалося, живучі в нашій армії традиції «товарищества». Питання, можливо, дискусійне, але для чиїхось вух оте «Бажаю здоров’я, товариші…» звучить як гротескно-ностальгійне відлуння радянської минувшини. Можливо, звертання «пане», «панове» (при всій неоднозначності ставлення до цього слова) було б доречнішим з точки зору формування ставлення до військових як до еліти суспільства? П’ятнадцять років тому, на параді з нагоди 10-ї річниці Незалежності тодішній міністр оборони Кузьмук, пригадую, звертався до Верховного головнокомандувача Кучми «пане Верховний головнокомандувач», а тепер Президент Порошенко удостоївся від міністра Полторака того самого демократично-об’єднуючого звертання «товаришу Верховний головнокомандувач».

Ігор Дуда