Від того, що діється в країні останнім часом, голова може піти обертом. А можна і, як співав В.Висоцький, «подвинуться рассудком».

Усе змішалося-перемішалося; вчорашні соратники так завзято обпльовують одне одного, що виникає суто фізіологічне запитання: скільки слини може продукувати відповідна залоза нормального homo sapiens? Можна лише уявити, яких масштабів досягне цей процес восени, перед виборами. Не кажучи вже про те, що західна частина країни за такою далеко не другорядною річчю, як безпека людського життя, явно взяла курс на вирівнювання з Харковом чи Одесою. Он, у Мукачеві зчинили стрілянину з жертвами, в Івано-Франківську щось бабахнуло; та й на Волині не дуже спокійно… У пересічної людини  усе це породжує тривогу і нерозуміння вкупі з питанням, хто у всьому цьому винен. Адже навряд чи безлад, який все більше охоплює країну, викликаний якимось некерованими тектонічними чи атмосферними процесами. Та й чергове наближення сумнозвісної комети Галлея очікується десь аж всередині 2061. Отож, краще дотримуватися давньої як світ думки, що кожен злочин чи бардак має своє ім’я, по-батькові та прізвище. Конкретні анкетні дані й податкову декларацію. Конкретні бізнесові та політичні інтереси та конкретних бізнесових і політичних партнерів. Тих, з якими проголошується тост «Щоб у нас все було і щоб нам за це нічого не було». І з якими, по ідеї, мали б розподілитися ролі на судовому процесі: хто – замовник, хто – організатор, хто – виконавець. Рядовому обивателеві розібратися у цих хитросплетіннях, звісно, нелегко.

Ну, скаже якийсь освічений добродій, у нас відкрите, демократичне суспільство; кожен громадянин має доступ до ЗМІ. Зрештою є різні аналітичні телепередачі: тримають численну аудиторію біля телеекранів п’ятничними вечорами Савік Шустер і Євгеній Кисельов, та й чарівна Тетяна Даниленко на «5 каналі» привертає увагу не лише своєю чарівністю…

Передачу Кисельова від певного часу не дивлюся – атмосфера дискусії в стилі районної забігайлівки, коли кожен прагне перекричати кожного, просто не дає можливості щось второпати. А під час останнього Шустер Live дійшов висновку, що варто було б перед отим Live щось… хильнути. Не ставлю під сумнів обізнаність, швидкість реакції та риторичні здібності учасників, але мені на тверезу голову важкувато було зрозуміти головне: хто ж у нас праведник, а хто – невиправний грішник? Прем’єр А.Яценюк, він хто: відповідальний керівник уряду країни в стані війни чи найперший кандидат на порушення щодо нього кримінальної справи за кричущі зловживання? Хто така Ю.Тимошенко: борець за права простих людей чи невиправний популіст? Призначений Президентом Генпрокурор Ю.Шокін енергійно бореться зі злочинністю в «верхах» чи покриває усілякі темні справи і своїх наскрізь скорумповпаних підлеглих? І чи пора чи ще не пора просити його «на вихід»?  Екс-генпрокурор  С.Піскун, який у оригінальній вишиванці виступав у ролі експерта, він хто: «вмонтований» у систему Л.Кучми (пізніше В. Ющенка) високопоставлений гвинтик чи борець проти президентського диктату і свавілля? Перший номер «Самопомочі» Ганна Гопко, вона хто: твердий і дисциплінований член фракції чи відступниця від «генеральної лінії»? «Правий сектор» – це герої Майдану і АТО чи прихильники анархістської «вольниці» в дусі Нестора Махна? Зрештою, сама АТО – це війна з загарбниками чи благодатне поле для «випасу» численних воєнізованих груп?

Відповіді на всі ці та подібні запитання особисто я не отримав. Треба було, мабуть, таки щось попередньо «залити за комір». Помірна доза здатна іноді «розворушити» думку. Принаймні, це не викликає сумніву.

Ігор Дуда