Доля розпорядилася так, що саме цього дня, 6 січня, з’явився на світ і український футбольний месія. Цього року йому б виповнилося 78…

Про Валерія Лобановського написано і сказано вже стільки, що додати ще щось – майже безнадійна справа. Але – спробую, взявши на озброєння один з його найулюбленіших застільних тостів: «За успіх нашої безнадійної справи!». Слід віддати належне метру – доволі часто йому вдавалося перетворювати безнадійні, на перший погляд, проекти на очевидну реальність. І тоді в єдиному пориві зривався на ноги стотисячний стадіон, а разом з ним – і мільйони вболівальників біля телеекранів. І це почуття невимовної радості та якесь ірраціональне відчуття власної причетності до блискучої перемоги довго не полишало душу.

«Метр», «Полковник», «Рудий соняшник» (як тільки його не називали) не був людиною, «приємною в усіх відношеннях». Вперше мені довелося побачити його, так би мовити, Live навесні 1980 року в Ужгороді, де «Динамо» проводило перші матчі чемпіонату СРСР. Ми, групка студентів, топчемося біля входу в готель з надією взяти автограф у своїх кумирів. Уже вдалося «впіймати» Буряка, Безсонова, Веремєєва, Конькова…Раптом у дверях з’являється знайома висока постать з рудуватою шевелюрою й у елегантному плащі. Лобановський! Зосереджений, насуплений, неприступний і холодний, наче айсберг (до речі, ще одна його «кликуха»). Ми несміливо просимо його поставити і свій підпис, однак Валерій Васильович лише робить якийсь невдоволено-заперечний порух рукою і проходить повз нас, не удостоївши й поглядом. Як виявилося, до матчу головний тренер «Динамо» не дає автографів – один з його численних забобонів. Про закритість, некомунікабельність і деяку зверхність Лобановського говорили впродовж всієї його кар’єри, зайвий раз «копирсатися» у цій темі навряд чи варто. Наведу лише думку з цього приводу одного з радянських спортивних журналістів: «Іноді Лобановський здається страшенним занудою, іноді – просто несправедливим, однак в кінцевому підсумку здебільшого виявляється його жорстка правота. І почуття захоплення цією людиною, вкупі з неприйняттям його манери спілкування, не полишає  тебе».

А ще він був «зациклений» на всіляких програмах, графіках, скрупульозному фіксуванні тактико-технічних дій… «Все є число» – ще одна з його улюблених приказок. Тож спробуємо піти таким же шляхом і підрахувати, кому з представників європейських грандів зумів втерти носа «Полковник», під командуванням якого було «Динамо» або ж збірна СРСР. Отже:

Іспанія

  1. Фінал Кубку кубків. «Динамо» – «Атлетико» – 3:0
  2. Груповий турнір Ліги чемпіонів. «Динамо» – «Барселона» – 3:0, 4:0
  3. ¼ Ліги чемпіонів. «Динамо» – «Реал» 1:1, 2:0

Англія

Євро-1988. СРСР – Англія – 3:1

  1. Груповий турнір Ліги чемпіонів. «Динамо» – «Арсенал» – 1:1, 3:1

Німеччина

  1. 1/8 Кубку кубків. «Динамо» – «Айнтрахт» – 3:2, 2:1
  2. Суперкубок Європи. «Динамо» – «Баварія» – 1:0, 2:0
  3. 1/4 Кубку чемпіонів. «Динамо» – «Баварія» – 0:1, 2:0
  4. Груповий турнір Ліги чемпіонів. «Динамо» – «Байєр» – 1:1, 4:2

Італія

Євро-1988. Півфінал. СРСР – Італія – 2:0

Франція

  1. Кваліфікація до Євро-1988. Франція – СРСР – 0:2
  2. Груповий турнір Ліги чемпіонів. «Динамо» – «Ланс» – 1:1, 3:1

Голландія

  1. ½ фіналу Кубку кубків. «Динамо» – «Ейндховен» – 3:0, 1:2
  2. 1/16 фіналу Кубку кубків. «Динамо» – «Утрехт» – 1:2, 4:1

Євро-1988. Груповий турнір. СРСР – Голландія – 1:0

  1. Груповий турнір Ліги чемпіонів. «Динамо» – «Ейндховен» – 3:1, 1:1

Португалія

  1. Кваліфікація до Євро-1984. СРСР – Португалія – 5:0

Безумовно, локальні поодинокі успіхи були і у Фоменка, Сьоміна, Михайличенка, Реброва. Безумовно, що поряд з наведеним списком перемог можна поставити і довгенький перелік його невдач у поєдинках з представниками європейської футбольної еліти. Однак Лобановський робив усе для того, щоб перемоги мали системний характер. Чи завжди це виходило – то вже інше питання. Володар шостого місця у списку проекту «100 великих українців», від якого  за його життя не довелося почути жодного українського слова,  дав нам чимало приводів пишатися тим, що ми є українцями. За одне лише те  Лобановський з нами – назавжди.

Ігор Дуда