Загадковий Пінзель і через три сторіччя після смерті оберігає свої твори. Минулого тижня парафіяни Покровської (м. Бучач) та церкви св. Онуфрія (с. Рукомиш) відмовились передати на реставрацію, відтак і на виставку до французького Лувру роботи Іоанна Георга Пінзеля.

Громада Бучаччини не віддала Пінзеля

Насправді відбулось не протистояння, а захист своїх святинь: так, прості люди не звикли ходити по вернісажах. Але занадто часто за часів Незалежності (щодо довгих десятиріч у Союзі взагалі говорити нічого) з національних музеїв зникають унікальні безцінні експонати. Саме тому бучаччани на чолі зі священиком продемонстрували: це наші святині, а найдорожче віддають лише у надійні руки.

Отож, минулого понеділка, 30 липня, у селі Рукомиш, що під стародавнім Бучачем, обвалилася скеля, ледь не зруйнувавши розташовану біля її підніжжя місцеву церкву. Величезні брили, мов катком, знищили центральний вхід та притвор і буквально на відстані долоні зупинились біля скульптури св. Онуфрія. На відміну від більшості робіт сницаря, цю фігуру вирізьблено з місцевого каменю. Зважаючи на манеру виконання, експресію, дослідники вважають її однією з останніх робіт геніального майстра Іоанна Георга Пінзеля.

Дивовижно, але у Мюнхенському музеї зберігається боцеті св. Онуфрія – невелика за розмірами (до 12 см) копія скульптури. Про це свого часу директор Львівської галереї мистецтв Борис Візницький розповів отцю Михайлу Суканцю, настоятелю Рукомишської церкви св. Онуфрія. І припустив: наприкінці 1762 р. боцеті вивезла вдова Іоанна Георга – Елізабета Пілзнова, котра після смерті чоловіка втретє (!) вийшла заміж за Іоанна Береншдорфа. Невдовзі родина з усім сімейним архівом переїхала до Баварії.

Випадковість чи звичайне диво, парафіяни не стали перейматись, а вирішили: це знак, митець не хоче, щоб його робота покинула храм. І ще не відомо, чого варто більше остерігатися – довгої дороги до Лувру (Франція) на виставку чи тригодинного переїзду до Львова на реставрацію. Нагадаю: напередодні виставки наші міністерства домовились про реставрацію творів І. Пінзеля. Але про це домовлявся відомий мистецтвознавець Борис Возницький, котрий нещодавно трагічно загинув, а словам же сучасних клерків від мистецтва громада не вельми довіряє.

Побоюються цього і парафіяни Покровської церкви з Бучача. Відтак обидва храми категорично відмовились передавати свої святині комісії, до складу якої увійшли працівники Міністерства культури та Львівської галереї мистецтв.

«Зараз св. Онуфрія оцінили приблизно в 10 млн. доларів. Хоча самі французи визнали, що це не остаточно ціна, – зазначив начальник відділу містобудування, охорони пам’яток і нагляду за будівництвом ТОДА Ярослав Пелехатий. – Треба було напередодні зустрітись із громадою, нормально укласти договір, що роботи Пінзеля беруть на виставку».

Ніхто не проти, щоб повезти, Європі показати. Але коли у договорі тільки зобов’язання передати і жодних гарантій зі сторони організаторів повернути?! Наприклад, щодо скульптури св. Онуфрія отець Михайло Суканець каже: «Ми би службу Божу відправили і всім селом його провели. Але повинні бути гарантії, можливо, навіть щоб хтось із села супроводжував ці речі у Лувр. І тому виникло таке протистояння».

До речі, про це говорив і покійний Возницький, – нагадав Ярослав Омелянович.

«Адже скільки у нас творів забрали – до Києва чи Львова, а за радянських часів – навіть у Москву і Ленінград! Це ж не обліковувалось. Свого часу із Микулинецького костелу Львів забрав багато робіт учня Пінзеля – Антона Осинського. Скульптури з каплиці Сенявських у Бережанському замку зараз експонуються в Олеському замку, і повертати їх не хочуть. Нам не подобаються такі речі, адже зараз у наших музеях створено гарні умови для експозиції. Честь і слава, що зберегли, але треба мати честь, щоб повернути. Пінзель жив у Бучачі і похований у Бучачі. Граф Потоцький, у майстернях якого творив митець, жив у Бучачі. То чому його роботи повинні зберігатись у Львові? Зараз треба з громадою вести чесні переговори. Переробити договір щодо передачі робіт Пінзеля для виставки у Луврі», – категорично налаштований пан Ярослав.

Натомість Міністр культури України Михайло Кулиняк вважає достатнім зазначити на прес-конференції у місті Лева: «Скульптури (Іоанна Георга Пінзеля з церков – авт.) будуть відреставровані, показані світові і повернуті на місце».

«Щезла скульптура Пінзеля»

У цьому контексті не просто здивувала – неприємно вразила позиція вельми шанованого на Тернопіллі культуролога, головного редактора та засновника незалежного журналу «Ї» Тараса Возняка, висловлена ним у блозі Інтернет-видання «Українська правда»: «Черговий культурний скандал міжнародного масштабу – під завалом церкви щезла скульптура Пінзеля.

Серед проектів, котрі б мали тримати українську хвіртку на Захід відкритою, на сьогодні головним, поза всяким сумнівом, є виставка скульптур Іоана-Ґеорґа Пінзеля у Луврі, що готувалася продовж кількох років – практично з 2007 року.

Виняткової честі мати, хоч і через три століття, персональну виставку, та й ще де – не просто у Луврі, а у каплиці Людовіка XVI, наразі удостоївся лише один майстер з України – Пінзель.

Перлиною виставки мала стати фігура св. Онуфрія, знайдена і яка зберігалася у с. Рукомиші Бучацького району. Голова делегації Лувру пані Женев’єв Бреск, коли побачила її, то півгодини на колінах із лупою оглядала шедевр.

Однак на днях сталася чергова катастрофа. Причому її пробували, як у нас водиться, приховати. І тільки 2 серпня, коли до Рукомиша прибула київський реставратор Світлана Стрельнікова, все відкрилося – вона застала просто якусь дику картину. Церква, в якій була скульптура, зруйнована. От стояла скеля, стояла, та й вирішила зірватися.

А що скульптура, яка варта десятків таких церков? А скульптури немає. Принаймні священик її не показав, хоч, як воно у них водиться, не виявив глибокої стурбованості на благосному лиці…

Одне відомо – міжнародний скандал гарантовано. Бо ж виставкою займаються і посольства, і міністерства, й інститути, і музеї… Причому кількох країн. Потяг вже рушив… А тут ось таке.

… Лишається суто «шкурницька» проблема: шедевр вирізьблено майстром на замовлення та за гроші церковних громад. Відтак йдеться про майно парафіян, а приватна власність шанується і поважається. Напрошується думка: то чи не випадково 100 років тому селянки Рукомиша так «старанно» вапном забілили фігурку святого, щоб його не знищили «совєти»?

Щодо міністра та чиновників мистецької галереї, їм треба не наказувати, а просто поговорити з настоятелями обох церков. Насправді включити когось до складу української делегації. А не застосовувати старі радянські методи: капцем – по столу стукати. Якось не культурно.

До речі, до відкриття виставки у Луврі лишилось трохи більше, ніж три місяці – урочистості намічено на 21 листопада ц. р…

P.S. Тим часом на зборах громади Бучача прийнято звернення до Президента В. Януковича, голова Тернопільської обласної ради О. Кайди, голдови ТОДА В. Хоптяна в якому городяни просять очільників держави і області недопустити вивезення з України робіт Пінзеля.

Жанна Попович, “Номер один”