Коли свого часу вельмишановний Вільям Джефферсон Клінтон  у своєму кабінеті в Білому домі скинув штани (залишившись, однак, при краватці – дрес-код зобов’язує!) і запропонував  практикантці Моніці Левінскі скуштувати принад  сексу з ним, він, звісно, і гадки не мав, чим це все обернеться. З невинної забави вийшов гучний скандал, і вся Америка, починаючи від солідних конгресменів і закінчуючи  домогосподарками, обговорювала походження підозрілих плям на платті міс Левінскі.

Що ж до плями на репутації самого Клінтона, то відмиватися йому довелося  довго і нудно: проходити через принизливі допити із з’ясуванням пікантних  фізіологічних подробиць, тривалий час перебувати під Дамокловим мечем імпічменту за звинуваченням у лжесвідченні під присягою, не кажучи вже про цілком ймовірні домашні сцени зі своєю благовірною Хіларі… Велелюбний  Білл відбріхувався  як міг, але, врешті-решт, розвів руками і віддав свою політичну долю в руки Палати Представників. Остання виявилася поблажливою, і свій другий  термін  у Білому домі Клінтон відбув сповна. Щоправда, нещодавно з’явилася інформація, що місс Левінскі була не єдиним об’єктом уваги пана президента, і от тепер одразу декілька уже статечних дам домагаються від 71-річного Клінтона плати за мовчання про його колишні походеньки…

Тепер перенесемося через океан, у романтичну  Іспанію. Її колишній король Хуан Карлос І був завзятим любителем африканських сафарі. Одне з останніх полювань на слонів (чи носорогів?) виявилося не надто вдалим – громадськість країни зчинила галас з приводу дорогуватих захоплень свого можновладця, не зовсім доречних у період економічної кризи, після чого шановний монарх визнав за потрібне вибачитися перед народом за розтринькування коштів.

Що об’єднує ці два випадки? Насамперед те, що у цивілізованій країні навіть перші особи знають межі своїх можливостей і переважно дотримуються їх. До цього їх змушує ЕТИКА ВЛАДИ. Вони – лише перші серед рівних. Чи міг би той же Клінтон домогтися, щоб об’єкт його раптового статевого потягу менше патякала на публіці, а якщо вже й відкривала рота, то говорила те, що йому вигідно? Якщо виходити з наших морально-етичних установок, то цілком міг. Заткати рота погрозою або щедрими «компенсаційними виплатами» – це для нашого істеблішменту цілком  природна річ. Припускаю, що не одна українська Моніка (чи Маруся) навіть скористалася з цього. Ну, а вибачатися перед народом з приводу забав у мисливських угіддях – це вже, панове монархи, якесь збочення. Приїхали б раз-другий у гості до нас – дивись, і навчилися б, як треба вміти правити, щоб не кліпати по-дурному очима перед своїми парламентами і не вибачатися перед народом. Ви ж правителі, чорт забирай! От і правте!

Ігор Дуда