Виступати у ролі «диванного критика» і висловлювати категоричні судження про події, від яких перебуваєш на відстані й повною інформацією про які не володієш – справа не найпочесніша. Та все ж побачене по телевізору і прочитане на сайтах здалося неймовірним, навіть фантастичним: у зоні АТО сепаратисти у формі «военной полиции ДНР» обшукують (???) українських військових, які прямують на ротацію в донецький аеропорт. Діловито оглядають їхні сумки, перевіряють, щоб, бува, не везли з собою більше одного автомата з одним спорядженим магазином (???).

Спершу подумалося, що це чергова фальшивка, зліплена російсько-ДНРівськими умільцями. Але прес-секретар РНБО більш-менш переконливого і  зрозумілого тлумачення цьому випадку взагалі не дав, а  міністр оборони пояснив усе якоюсь тристоронньою угодою за участю ОБСЄ…

Не беруся судити, чи було щось подібне в історії воєн. Принаймні, важкувато уявити, щоб частини вермахту, намагаючись пробитися до оточеної під Сталінградом армії Паулюса, піддавалися перевірці на пропускних пунктах червоної армії, залишали надлишок зброї та боєприпасів, підписували пропускні папери й без перешкод просувалися далі. Можливо, з точки зору «рафінованої» етики військового лицарства це виглядало б правильно, однак суперечило б логіці війни, на якій діє принцип максимального використання власних сильних сторін і мінімізації переваг противника.

Одразу виникає запитання: на сході України точиться війна чи проводяться якісь парамілітарні ігрища, під час яких посередники мають стежити за дотриманням правил? Судячи з кількості загиблих і оголошених днів жалоби – все-таки війна. Звичайно, і на війні трапляється всяке. Доводилося чути, що під час надання «інтернаціональної допомоги» (звучить!) Афганістану, а точніше сказати, під час запеклої та безнадійної війни радянської  армії з розрізненими угрупуваннями моджахедів, командири радянських підрозділів передавали зброю, спорядження та продовольство деяким противникам, щоб заручитися їхньою підтримкою, або ж,  принаймні, невтручанням під час операцій проти тих сил повстанців, які на той момент становили більшу небезпеку. Особливого розмаху подібні оборудки набули в період виведення «обмеженого контингенту» з Афганістану. Та все ж то були дії на ворожій території, і вони являли собою варіант вибору меншого зла. А що ж відбувається на українському сході? Можливо, оті представники «военной полиции ДНР» ворогують водночас і з сепаратистами, які штурмують аеропорт, і з українською стороною? Причому, останню теж вважають меншим злом, від неї вимагають узгоджувати проїзд і встановлюють норми провезення зброї та амуніції. Мовляв, повоюйте там собі, хлопці, постріляйте –  з одним магазином багато все одно не настріляєте. Це, в свою чергу, може означати, що російсько-лугандонівські бойовики сприймають українську армію не надто серйозно. Вельми прикра думка. Зрештою, якщо такі дивні відносини з противником дозволяють зберегти життя наших військових, то вони, напевно, допустимі. А, можливо, в наш час війни також стали вестися «по понятиям» і дивуватися вже не треба нічому?

Ігор Дуда