Це можна віднести до категорії недоречного «чорного» гумору, але буває, коли відчуваю творчий застій, чергову тему підкидають… терористи. Так було в листопаді 2015 року, коли місцем серії своїх акцій вони обрали декілька об’єктів у  Парижі, і в липні 2016 – коли жертвами фанатика-ісламіста стали туристи на набережній курортної Ніцци.

А ще іноді в голову приходить інша майже крамольна думка: а чи не можуть кінематографісти своєю творчою фантазією «накаркати», а то й підказати зловмисникам ідею чергової вилазки? Вийшов фільм-катастрофа «Армагедон», в якому уламки астероїда вогняними стрілами падають на Нью-Йорк – і через декілька років два захоплені терористами лайнери зруйнували World Trade Centre, поховавши під його руїнами майже 3 тисячі людей. А минулого року у прокат вийшов  трилер «Падіння Лондона», у якому йдеться про напад групи пакистанських терористів на лідерів світових держав, котрі зібралися у Лондоні з приводу похорону Прем’єр-міністра Великобританії. Керівників провідних країн світу (а також випадкових людей), вбивають одного за одним в усіх куточках Лондона, причому глава уряду Японії гине на мосту (запам’ятаймо).

Далекий від думки бачити прямий причинно-наслідковий зв’язок між «кіношними» сюжетами і  реальністю, але… 22 березня скорботний перелік  жертв світового тероризму поповнився ще чотирма прізвищами. В самому туристичному серці Лондона на Вестмінстерському мосту автомобіль, за кермом якого сидів чоловік «неєвропейської зовнішності» (чекали чогось іншого?) наїхав на людей, вбивши 3 і покалічивши близько 40 осіб. Відтак зловмисник завдав смертельного ножового поранення поліцейському, котрий зупинив його біля будівлі парламенту, і, цілком можливо, продовжив би своє криваве сафарі, якби його не застрелив інший поліцейський. Вже post factum самі британці визнають: якби не оперативні дії поліції, жертв могло бути значно більше. Всі загиблі – громадяни Великобританії, а серед поранених – туристи з Франції, Італії, Півд.Кореї, Китаю, Румінії…

Отже знову, як і Парижі, Ніцці, Брюсселі, Берліні – загиблі й покалічені. Знову – відчуття страху і непевності. Саме те, на що розраховує тероризм. Знову, як звично в подібних випадках – виступ лідера держави із співчуттями, обіцянками активізувати усі сили; висловлюванням упевненості, що ця біда згуртує націю і зробить її сильнішою. Знову – співчуття від керівників США і Франції – країн, які не з чуток знають, що таке атаки терористів. «Я шокований?» – запитує себе англійський репортер, який працював на місці події. І відповідає: «Так». «Але чи здивований? – Ні». Складається враження, що світ поступово звикається з терористичною загрозою, сприймає її як своєрідне неминуче зло. Деякі британські мас-медіа навіть з певною полегкістю повідомляють, що у порівнянні з найгучнішими  терактами останніх років у Європі, останній випадок у Лондоні обійшовся порівняно невеликою кількістю жертв. І що, мовляв, Лондон стикався і зі значно жорстокішими терористичними атаками…

Вже не раз відзначалося: головна проблема, коли мова йде про протидію тероризмові, полягає у неможливості передбачити, в якому місці і яким чином він себе проявить. На цьому, зрештою, він  тримається – на здатності завдати несподіваного удару, бажано з максимальною кількістю людських жертв і, відповідно, з найбільшим ефектом залякування. Виникає запитання: чи не сприяє їм у цьому надмірна «відданість ідеалам свободи і демократії» провідних держав, зокрема, їхня надміру ліберальна іміграційна політика? Адже отой суб’єкт «неєвропейської зовнішності», який скерував автівку в групу мирних  людей, опинився у цивілізованій і надміру толерантній Великій Британії завдяки тому, що вона (Британія) досі вважає «порушенням прав людини» якнайретельніше і якнайжорсткіше «фільтрувати» тих, хто потрапляє на її територію. І ще й хвалиться цією своєю чеснотою перед усім світом. А тепер ось тішиться тим, що загинуло «всього» 4 нещасних…

Думається, це урок і нам – на майбутнє. Може, не найближче, але й не дуже віддалене…

Ігор Дуда