Церемонії закриття Олімпіад за своїм настроєм суттєво різняться від свята відкриття Ігор. У них є присмак легкого смутку прощання з гостинними господарями, приправлений розчаруванням невдах. І навіть у переможців і призерів, поряд із зрозумілою радістю, присутнє відчуття втоми:  олімпійські медалі даються нелегко.

“Полегшити” їхнє здобуття можна за допомогою певних засобів, але доля олімпійців Росії продемонструвала, до чого може призвести захоплення ними. Втім, підвищена увага з боку МОК, заборона виступати під своїм прапором і перспектива не чути, у випадку перемоги,  гімну своєї країни, схоже, не насторожили деяких російських атлетів – вони, висловлюючись російським сленгом, знову “тупо” попалися вже на Олімпіаді. І якщо виявлений у допінг-пробі бобслеїстки Н. Сєргєєвої триметазидін загрожує їй лише дискваліфікацією, то у бронзового призера в керлінгу А. Крушельницького, котрий “побаловался” мельдонієм, здобуту медаль  віднімуть.  Заради справедливості: позитивними допінг-тестами “відзначилися” не лише росіяни – в розставлені антидопінговими службами МОК тенета потрапили також представники Японії, Словенії…

Заради тієї ж справедливості відзначу, що смачненькою вишенькою на торті Олімпіади у Пьончхані став фінальний матч хокейного турніру між росіянами та командою Німеччини. До цього виду відчуваю сентиментальну прихильність і тим більш приємно, що вирішальний поєдинок не розчарував. Цього разу турнір пройшов без участі зірок з НХЛ, що, звичайно, суттєво девальвувало його. Коли німці в чвертьфіналі подолали шведів – можна було здивовано звести брови і здвигнути плечима. Коли ж вони в півфіналі досить впевнено пройшли Канаду – від подиву можна було розкрити рота. Коли ж у фіналі вони за лічені секунди до кінці перемагали росіян і грали у більшості – я вже ладен був аплодувати.  Але… нащадки Харламова і Третяка “взяли” німців тією ж зброєю, якою часто клав суперників на лопатки футбольний Бундестім – вмінням битися до останньої секунди. 4:3 у овертаймі і – олімпійське золото для Росії, точніше, ОАР. Щоправда – без супроводу мелодії “Россия великая наша держава…” – із згаданої вище причини.

Хокей, можливо, більше запам’ятається в силу давньої прихильності до нього, але справжньою героїнею Ігор стала чеська спортсменка Естер Ледецка, яка встановила унікальне досягнення: перемогла у двох різних видах спорту – в гірських лижах (супергіганті) та в сноуборді (паралельному гігантському слаломі).

Виступ команди України вийшов, скажімо так, майже в межах очікуваного. Якщо подивитися на таблицю медалей, завойованих нашими атлетами на зимових Олімпіадах, то нинішні Ігри, за кількістю та вартістю здобутих нагород, стоять третіми після 2014 та 1994 років.

Медалі на зимових Олімпійських іграх

Ігри Золото Срібло Бронза Загалом Місце
1994 Ліллегаммер 1 0 1 2 13
1998 Нагано 0 1 0 1 18
2002 Солт-Лейк-Сіті 0 0 0 0
2006 Турин 0 0 2 2 25
2010 Ванкувер 0 0 0 0
2014 Сочі 1 1 0 2 20
2018 Пхьончхан 1 0 0 1 21
Всього

Зрештою, 21 місце в неофіційному медальному заліку серед 92 країн-учасниць виглядає не катастрофічно погано. І тим, що Україна випередила в цій таблиці Казахстан, Бельгію, Словенію, Латвію, Іспанію і не опинилася поряд із такими грандами зимового спорту, як Східний Тимор, Того, Тонга, Ямайка,  вона має завдячувати одній людині – фристайлісту Олександру Абраменку. Його успіх, безумовно,  тішить, але не може замаскувати оглушливого провалу біатлоністів і біатлоністок, з якими небезпідставно були пов’язані наші головні олімпійські надії. Чи це вплив корейського клімату, чи прояв нездорових процесів, що давно визрівали – належить розбиратися фахівцям і спортивним чиновникам. Останні, попри це, мають невеличкий привід для втіхи – призовий фонд не дуже “схуднув”.  Важкувато уявити, який б зчинився шарварок і скільки виникло б усіляких “неув’язок” , якби раптом наша команда виступила б… ну, хоча б як Чехія (2 “золота”, 2 “срібла”, 3 “бронзи”)…

Сама церемонія закриття Ігор була витримана в традиційному дусі дотримання атрибутики країни-господаря (танець солов’я, зображення пагоди, стилізована черепаха) передачі естафети Пекіну-2022 (панда, китайський дракон). З вуст голови оргкомітету Ігор і президента МОК Томаса Баха неодноразово звучали слова вдячності волонтерам (вони всюди підставляють плечі). Головним, все ж, був мотив єдності: Південної та Північної  Кореї, спортсменів світу, усієї світової спільноти. Ризикну припустити, що великий прихильник баскетболу Ким Чен Ин і не менш палкий шанувальник хокею Владімір Путін дивилися церемонію і на знак згоди  кивали головами, слухаючи промови. Однак і надалі робитимуть по-своєму. Подібне уже траплялося в історії. Після організованої з усією німецькою ретельністю Олімпіади-1936 у Берліні режим Гітлера вирішив, що миролюбної “показухи” достатньо, і що час переходити до воєнно-прикладної “спортивної тематики”. Після зимової Олімпіади-2014 у Сочі у Росії Кремль відрядив “спортивну команду” під назвою “зелені чоловічки” у Крим. Спогади про це не відходять на задній план навіть під враженням вольової та, загалом, заслуженої перемоги російських хокеїстів у Пьончхані…

Ігор Дуда