Основна претензія до слави президента Віктора Януковича полягає в політичній стабільності. Як кажуть його прихильники, що хочете говоріть про відхід від демократії та відсутність економічних реформ, але ви повинні визнати – за той рік, коли він був президентом, Україна стала більш стабільною.

Урешті-решт, Янукович є безперечним босом, він віддає всім накази, його поплічники виконують їх – і все працює. Це стабільність, а стабільність – це ж добре, чи не так?

Цей аргумент цілком хибний.

Усі авторитарні лідери – і Янукович не виняток – вважають: що більше влади, то краща, стабільніша, більш передбачувана ситуація. Але історичний досвід диктатур переконливо доводить, що гіперконцентрація влади насправді є гарантією політичної, соціальної й економічної нестабільності. СРСР довів аргумент на користь централізації до його логічного завершення, створюючи тоталітарний державний устрій і централізовану планову економіку – і ви знаєте, як це закінчилося. Річ у тому, що демократія – не просто приємний політичний режим. Вона також стабільніша й ефективніша, ніж диктатура.

Не дивно, що Янукович, перспективний авторитарний стабілізатор, досягне успіху лише у своєму становленні як Термінатора та в дестабілізації України – і ось чому.

По-перше, хоча Янукович є безперечним володарем, він абсолютно неадекватний у своєму розумінні сучасного суспільства, економіки та політики. Абсолютні правителі можуть бути успішними, тільки і якщо вони є королями-філософами, а Янукович – важка дитина з непростого містечка з двома підозрілими дипломами з освітніх установ-одноденок – не є ним. Недостатність знань й інформаційне перевантаження дуже швидко виснажать його.

По-друге, і що набагато важливіше, захоплюючи всю владу, Янукович фактично знищив політичні інституції України. Парламент – це посміховисько, суди – це посміховисько, а Кабінет Міністрів – разом з усіма міністерствами – це просто інструмент президента. Але в цьому й біда. Сучасні держави та суспільства не можуть жити без ефективних інституцій, навіть якщо лідерами є королі-філософи. Сучасні держави і суспільства є занадто складними, щоб будь-яка людина сама керувала ними. Султанське правління у стилі Януковича, можливо, й спрацювало б в Україні 15 століття, але не 21-го.

По-третє, і навіть що ще важливіше, оголосивши себе султаном і знищуючи інституції, Янукович надав урядовцям нестримні стимули для перекидання відповідальності, ухиляння від виконання своїх обов’язків, обструкціонізму, підлабузництва і корупції. Поставте себе на місце якогось гвинтика у величезній бюрократичній машині України. Ви знаєте, що ваше робоче місце повністю залежить від прихильності боса, робоче місце якого залежить від прихильності його боса. І так далі, вгору за харчовим ланцюгом. Чи візьмете ви на себе відповідальність за що-небудь? Звичайно ж, ні: ви будете перекидати відповідальність на інших. Чи займатимете ви яку-небудь позицію? Ні, ви будете ухилятися. Чи допоможете ви своєму колезі виконати роботу? Заледве: набагато краще поставити йому підніжку, завдяки чому ви виглядатимете краще. Чи будете ви висловлювати свої думки босу? Ніколи: ви завжди будете підлещуватися. Чи будете ви чесними? Жодного шансу на це: ви знаєте, що оскільки можете бути звільнені будь-якої миті, необхідно вкрасти стільки, скільки ви можете і коли можете. Додайте до цієї суміші той факт, що бандити-регіонали Януковича захопили контроль над урядовим апаратом, – і було б помилкою не поставити на їхню некомпетентність і продажність.

По-четверте, і що найголовніше, гіперцентралізована система, що складається з лідера, який збився з курсу, відсутніх інституцій і кар’єристів з бандитської партії, не може бути реформаторською, ефективною або легітимною. Справжні реформи неможливі, тому що вони не служать чиїмось інтересам. Неефективність неминуча, тому що таке примітивне управління складним суспільством, безсумнівно, обернеться страшними помилками. Вчитися на своїх помилках буде неможливо, оскільки немає механізмів забезпечення лідера доброю інформацією – робочих інституцій і відповідальних адміністраторів.

Про легітимність також не може бути й мови. Великих босів можуть боятися, але їх ніколи не люблять. І коли помилки примножуються, їх завжди починають зневажати і висміювати. (Януковичу знадобилося тільки кілька місяців перебування на посаді, щоб стати посміховиськом). Наслідком є те, що він приречений, у кращому разі, стати другим Леонідом Брежнєвим – радянським лідером, який правив під час безславної “епохи застою” і, ймовірно, зробив розпад СРСР неминучим. Президент України повинен запитати в себе, чому жарти про Януковича зараз так само популярні, як жарти про Брежнєва у 1970-х і 1980-х роках.

Зайве говорити, що така система не є стабільною. Вона виглядає стабільною, але тільки тому, що говорить лише бос і всі його підлеглі вдають, що слухають його. І система Януковича особливо схильна до нестабільності, тому що президент України не вдовольняється, як Брежнєв, бездіяльністю. Янукович хоче консолідувати свою одноосібну владу якомога швидше, завбачливо знищуючи інституції. Але ненавмисним наслідком розгрому інституцій є порочне коло: його правління буде ще слабшим, що, своєю чергою, змусить його завдати удару і ще більше послабити інституції. Оскільки режим стає все більш неефективним, він стає все більш нелегітимним, люди будуть усе частіше проводити своє життя поза державою. Дехто емігрує, інші “втікатимуть” у тіньову економіку та паралельні суспільні інституції. Але решта чинитимуть опір: дехто активно, більшість пасивно, в освяченій часом манері слабких і безсилих – тихим саботажем, брехнею, крадіжками і вдаванням.

З такою швидкістю розкладання система Януковича буде на межі краху за кілька років. Як і деякі недавно скинуті арабські володарі, Янукович буде посміхатися, махатиме рукою і виглядатиме сильним. Його помічники будуть посміхатися, махатимуть руками і зображатимуть поклоніння. Насправді він керуватиме картковим будиночком. Одна іскра – якась криза, певна серійна тупість, якийсь акт самоспалення – звалить усе це, і його помічники, які поклоняються йому, першими покладуть край правлінню Термінатора.

Alexander J. Motyl
Viktor Yanukovych, Terminator