Нещодавно у сусідній державі відсвяткували торжество демократії – «вільне й прозоре» волевиявлення плебсу – вибори. Результати, не сказати б, що вразили, але деяке збентеження в українському політикумі викликали.

На перший погляд, як і передбачалось, перемогу святкувала провладна «партія» – «Єдіная Росія».  Разом з нею долю керованої демократичної Росії вершитимуть такі ж керовані й демократичні представники кремлівської опозиції – КПРФ, «Справєдлівая Росія» й вічно жива – ЛДПР Жириновського. «Єдинороси» втратили конституційну більшість в Думі, майже вдвічі наростили свою присутність «комуністи» з «есерами», збільшив представництво й Жириновський.  Дехто вже охрестив все це дійство поразкою Кремля й першим кроком у небуття нинішньої влади. Наївні. Вони забули з ким мають справу і хто при владі. А при владі, хочеться це кому чи ні, гебістський полковник Владімір Владімірович зі своєю просякнутою гебнею свитою. «Опозиція» – не виняток. Не даремно, у роки моєї тривожної юності, вважалось, що в КГБ ідіотів не беруть. Навіть – навпаки. Набирались у цю структуру люди непересічні, вдумливі й артистичні. Специфіка служби зобов’язувала. Ось через це, як на мене, саме такий результат «виборів» у Росії. «Дємократія, панімаєш!» Гра, велика Гра у виконанні фахівців. Не буду розтлумачувати. Мудрі й так зрозуміють про що йдеться, а дурним – нема сенсу. Нас має цікавити зовсім інше.

Вибори в  Росії, а ще більше їх результат, викристалізували, так звані, «білі плями» вже нашого партійно-політичного поля. Не так давно, один з лідерів опозиції, активний прихильник КОДу, як структури об’єднавчої, досвідчений політик Тарас Стецьків запропонував, я його називаю, тотальне об’єднання всіх опозиційних політичних сил, партій, рухів в одну партійно-політичну структуру. Такий собі новітній Народний Рух України. Принаймні, саме так я його зрозумів. Скажу одразу – утопія, до того ж утопія шкідлива. Достатньо пригадати «братські могили» на кшталт НСНУ чи НУНС. Теоретично, звичайно, це можна зробити, але, в подальшому, користі від такого об’єднання не буде. Навпаки, звична гризня всередині такого штучного об’єднання вкінець розіб’є сподівання народу на кращу долю і вщент знищить політичні сили з їх керманичами, викинувши на політичне узбіччя. Тому, таке об’єднання як парт-проект – так, як зріла, відповідальна політична сила – НІ! Оптимальним варіантом походу опозиції на вибори я бачу трьома колонами.

Доводиться повторюватись. Але, що зробиш, коли не доходить.

Підемо з права, на – ліво. Для себе ті колони умовно назвемо – «Національний фронт», «Народний фронт», «Соціальний рух».

Зусилля «Національного фронту» мають бути спрямовані на об’єднання націоналістичних політичних сил.

«Народний фронт» покликаний об’єднати, як ліво центристів («Батьківщина»), так і право центристів («Фронт змін») зі всіма іншими партіями, що належать до цього політичного спектру і мають бажання об’єднуватись не ставлячи жодних нереальних вимог і забаганок.

До «Соціального руху» запросити ліві політичні партії соціал-демократичного спрямування.

Як на мене, слід зберегти КОД (чи, якщо завгодно, КОК – Координаційний Опозиційний Комітет, назва річ не принципова), як об’єднаний штаб опозиції. Звичайно, за умови наявності власних передвиборчих штабів.

Формуванням списків пропорційної частини кандидатів в депутати займаються штаби кожної з колон одноосібно. Висування ж на мажоритарні округи – лише за колегіальним консенсусним рішенням Об’єднаного штабу. Для цього необхідно провести рейтингове голосування (опитування) на кожному конкретному мажоритарному окрузі. Не партійних «божків» чи «партійно-господарського активу», а реальних пересічних виборців. І доручити це незалежній солідній соціологічній службі. Тоді, можливо, й буде толк.

Ще на хвильку повернемось до молодшої сестрички.

У них на лівому фланзі добряче «попаслись» «комуністи» з «есерами». У нас на цьому кутку політичного поля, без врахування «комуністів» – повний вакуум. Саме через це і пішов догори їх рейтинг. Головно у східних й південно-східних регіонах. Не важко зрозуміти чий це електорат. Опозиція, поки що, не робить бодай якихось притомних рухів у цьому напрямку. Напівзагадкові заяви Наталі Королевської щодо очолення УСДП не мають логічного продовження. Кужель, на разі, зайнята організацією чергової громадської структури, ніби їх і так не греблю гати. Реально лівий фланг могла б очолити саме Олександра Кужель, але маю на увазі не як громадянський проект, а як політичну силу лівого соціал-демократичного спрямування. Їй це під силу.

Ось такі висновки для себе я зробив з уроку російської. І то – так, з грубшого.