Як на мене, виборча система не є визначальною. Визначальними є, принаймні, дві речі. По-перше, наявність розвинутого громадянського суспільства, а не електорату. По-друге, ідеологічна структурованість його. Дана умова передбачає існування партій. Саме партій, а не товариств за вподобаннями, чи олігархічних груп, зібраних під одним брендом. Такі утворення – що завгодно, тільки не партії.
Виходячи з вищесказаного, не така й вже важлива сама система, хоча і вона відіграє певну роль. Чи пропорційна, чи мажоритарна – похідне. За кожною з них, або за умови 50/50 суспільство не позбавлене права вибору, а це – стрижневе.
Саме тому мені не зовсім зрозумілим є акцентування уваги нинішніх «політиків» та їх намагання зберегти існуючий status quo у питанні виборчої системи, яка яскраво продемонструвала свою неспроможність й ущербність. Згадаймо, бодай, таке явище, як «тушкування».
Не зовсім логічним є й намагання, за наявності однопалатного парламенту, запровадити змішану систему. За таких обставин, губиться глибинний зміст виборів по мажоритарних округах. Не буду детально пояснювати тут чому. Нелегко самому зробити висновки. В однопалатному парламенті існуватимуть депутати, так би мовити, двох сортів. Грубо кажучи «відповідальні» (мажоритарники) й «безвідповідальні» (пропорційники). А це – неправильно.
Можна посперечатись і з 5%-им бар’єром та відносною більшістю на виборах у мажоритарних округах. Але то деталі, хоча й суттєві. Добре, що зліквідували «противсіхство» та блоки.
Саме час про головне. Чомусь, у запалі баталій за бар’єри, блоки і тому подібний дріб’язок зовсім забули про основного суб’єкта виборчого процесу – народ. Таке враження, що «політики» вже заздалегідь скинули його з терезів й націлились вирішувати свої питання у ТВК з ЦВК. Згода, так простіше і зрозуміліше для них. Для цього не потрібно тяжко працювати на округах, не місити болота по містечках і селах. В кінці-кінців, простіше потратитись на гречку з цукром, аніж спробувати донести свої погляди до збайдужілого електорату. Можна почути – адміністративний ресурс, грошові мішки на округах, все «схвачено» і куплено. Дорогі мої, можна купити лише те, що продається. А щоб народ наш не став продажним електоратом, потрібно працювати не тільки за три місяці до виборів, а весь час. Особливо це стосується партій. Для них наступні вибори починаються на другий день після оголошення ЦВК результатів поточних. А так – не виходить. Не звикли, та й – нікому. Тоді чиї це проблеми? Та наші спільні.
Саме з цього я й почав. Для справжніх партій виборча система, механічна її частина, є лише знаряддям входження у владу. Володіти досконало будь-яким знаряддям – є обов’язковим, базисним завданням, без виконання якого не варто й пробувати. Саме тому й потрібно з виваженим спокоєм ставитись до різного роду несподіванок й бути готовим до гідної відповіді на них. А ми – не готові, бо, на жаль, з народу поступово перетворились на електорат.
Завищені сподівання тягнуть за собою чи, навіть, провокують завищені обіцянки. Тому таке гірке розчарування і короткий крок від любові до ненависті. А ми цього знати не хочемо. Нам давай багато і вже. Так – не буває. Усвідомлення неминучого обману з боку обранців – дітище наше, наше з вами. Ломка стереотипів – річ надзвичайно важка й болюча, але вкрай необхідна. Нам слід навчитись бути реалістами, з легеньким туманом романтизму звичайно, лише тоді навчимось обирати, а не голосувати. А це дві великі різниці. Повірте.
Тезисно про перспективи у світлі новоприйнятого закону.
Перспективи – невеселі, я б навіть сказав, сумні. Різнобарв’я політичного поля, що так вміло плекається великими махінаторами з Банкової, готове забезпечити суттєву перевагу на виборах партії влади. Підтвердженням цього є аж надто поблажливе ставлення до так званих протестних рухів й об’єднань, що, мов гриби, стали множитись на і так залюдненому політичному полі. Я б сказав, влада сприяє «вінику навпаки». Добра від цього чекати не слід. Знову ж таки, осляча впертість нинішньої опозиції щодо об’єднавчих процесів. Гетьманів розвелось більше ніж війська. Додамо в цей ряд й активізацію, так званих, молодих (Україна молода), відносно молодих (Європейська партія) й тих, хто називає себе Радикалами. Це тільки ті, що на поверхні. А скільки ще вилізе?
Детальніше про виборчі перспективи, сподіваюсь, поговоримо пізніше. Зараз хоча б те, що відбулося усвідомити.
Олег Мартинюк
Loading ...