Відверто кажучи, сумно мені від всього того, що відбувається. Чуюся, як на тому шоу СТБ про екстрасенсів. Боронь Боже, до них не належу. Лише зайвий раз є нагода подякувати своїм професорам і київським, і харківським за те,чого навчили. Виявляється добрий заклали фундамент.


Коли є філософське розуміння сутності речей, легше і спокійніше сприймаються дії. Хвали мене моя губонько, бо хто нас похвалить?

На днях влада всіх нас ощасливила двома, здавалося б, доленосними документами. Президентським указом, що проголосив перший етап адміністративної реформи та поданням до Верховної Ради закону про державний бюджет на 2011 рік. Якщо друге було цілком очікуваним, то перше, хоч і анонсованим, проте, дещо, несподіваним.

Підемо за хронологією. Адміністративна реформа вже перезріла. За Ющенка її розробку та проведення доручили Безсмертному. То була перша помилка. Бо за що тільки не брався пан Роман – все провалював. Починаючи від виборів, закінчуючи партійним будівництвом. З якого дива адмін. реформа мала вдатися? Другою, і ключовою, була стратегічна помилка вибору філософії реформування. Чомусь у нас завжди так, що кожен з новообраних Президентів намагається підібрати все під себе. Незалежно, чи має він бачення, що з тим всім робити, чи ні. Аби тільки під себе. І називають це все – стрункою вертикаллю влади. Вертикаль – це дуже добре, але тільки в окремих випадках. А на загал, будуючи правову, соціальну, демократичну державу ця вертикаль має дещо інший вигляд. І виглядає вона не як лом в асфальті, а як вишукана єгипетська піраміда. З досконалими пропорціями і гармонійними цеглинками-каменями свого тіла. Цілісний стрункий моноліт – одним словом. Її не “перешибеш” іншим ломом, створена на тисячоліття. Нинішня команда пішла протореним шляхом, повторюючи й усугубляючи чужі помилки. Створила мегаміністерства тупо об’єднавши дрібніші, при цьому, заявивши про 30% скорочення штату. От і, за великим рахунком, вся адміністративна реформа. Вибачайте, ні. Тепер керівників управлінь, служб, агентств міністерства буде призначати безпосередньо Президент. Принцип – все під себе в дії. Ефект від цього творіння обіцяють у 2012 році. Я вам гарантую – ефекту не буде. Просте скорочення штату чиновників  це не реформа, це – просте скорочення. До 2012 року від нього і сліду не залишиться. Навпаки, буде ріст бюрократії на відсотків 10-15. Пригадаєте мої слова. Ще у світі так не було, щоб система сама себе реформувала. Згода, вона може бути Мінотавром, що пожирає сам себе, але НЕ РЕФОРМУЄ. Для реформ необхідна зміна філософії творення самої системи. Без такої зміни будь-яка реформа приречена на заклання. Більше того, проводити реформи слід комплексно, тобто поряд з, назвемо її основною, реформою має йти плече в плече антикорупційна складова. Один без одного вони нічого не варті. Реформувати корумповану державну структуру, так само неможливо, як збудувати нову на старому замісі корупційного матеріалу. У нині діючої влади я не бачу претендентів у справжні, як я їх розумію, реформатори. Не хочеться повторюватись, але нинішня команда це –плоть від плоті homo sovieticus. Навіть ті, кого називають «молоддю». Зі «ЩО» – зрозуміло.

Тепер про «ЯК». Відповідь криється у поданому держбюджеті. Не буду завантажувати цифрами і процентами. Для повного розуміння достатньо кількох стрижневих штрихів. У проекті бюджету закладено безпрецедентне зростання видатків на утримання державного апарату (і це при оголошеній адмін. реформі), органів прокуратури та МВС. Натомість, пропонується досить відчутне зниження фінансування освіти (кардинально – професійної), культури, соціальних програм. Йдеться про суттєве зниження рівня захищеності того прошарку суспільства, хто, з тих, чи інших причин, не в змозі забезпечити себе та свої родини самостійно. Подібний напрямок держаного фінансування прийнято називати, на противагу споживання, бюджетом розвитку. Закладаючи у бюджет такого роду диспропорції, ставиться за мету спрямування левової части видаткової частини на, скажімо, самообслуговування влади (в тому числі власної безпеки) та відновлення виробництва. При цьому забуваючи, що стратегічні галузі вже давно приватизовані і основні прибутки приносять своїм власникам, а не державі. Де гарантії, що отримані від преференцій надприбутки власники спрямують на модернізацію та впровадження інноваційних технологій, створення нових робочих місць на підприємствах, а не на купівлю чергового футбольного (баскетбольного) клубу, чи яхти, або маєтку десь в Монте-Карло. У мене такої певності немає.

Тому, панове, з точки зору філософії влади, все, що зараз відбувається у державі – цілком логічне. І нема на то ради, як казав колись наш славний земляк Людкевич.