Якщо чесно, не мав наміру писати про ті партії, які існують у політичному житті за олімпійським принципом: Головне не перемога, а участь. У кожної з них – свої об’єктивні та суб’єктивні обставини, що обумовлюють саме такий стан справ. В короткому описові просто неможливо детально розібратись у принципах та сутності їх існування.


Як було сказано раніше, запропонований формат текстів – не ґрунтовне дослідження, а, лише моє особисте бачення процесів. Подобається це комусь чи ні.

Для початку, розставимо крапки над І. По правді, неприємно вражають коментарі на кшталт, «кому потрібні ті п’ять копійок приплаченого провокатора». Одразу відповім подібним «овочам». У вашому курячому мозку навіть немає місця для думки, що у цьому житті можна робити що-небудь без вигоди для себе любимого. Ви навіть щоб, перепрошую, пукнути, коли вас пучить, виряченими очима будете шукати за винагородою. Такі як ви і вам подібні розумієте лише коли батюгою по крижах, тоді рвете так, що аж іскри з-під копит, або коли гнилою бульбою мордяку напхати, щоб чавкали і не мичали. Що стосується провокатора. Якби подібні до вас мали чим, вони б зрозуміли, що критичний погляд іншого на ті чи інші події, чи суб’єктів цих подій, не завжди співпадає з вашим. Та й не повинен співпадати. І це не є провокацією, а нормальним процесом мислення. Якщо вам відомо, що це таке.  А проте…  Який зміст запитувати у дуба чому він дубовий. Бо – ДУБ.

Прошу не турбуватись й інших. Заспокойтесь, не нервуйте. Не буду всує поминати дорогого, справедливого і мудрого, бо боюсь щось переплутати у черговості титулів. А це, самі розумієте, чревате.   Ось у прихильників ідеї чучхе з Північної Кореї, переплутаєш черговість епітетів комусь із родини Кім, і маєш клопіт. Назвеш мудрим і справедливим – один коленкор, знову ж таки, дорогим і безкомпромісним – зовсім інший.

Повернемось до партійних карликів. Назва принизлива, але справедлива. Які громадяни, такі й партії. Для їх характеристики дуже підходить афоризм: Всі щасливі сім’ї – подібні одна до одної, кожна ж нещаслива – нещасна по-своєму. Не торкатимусь інших, зупинюсь на нашій – Партії Правозахисту. Насправді, це не єдина в Україні партія, що будувалась на основі громадських правозахисних організацій. В ідеї, чи не вперше,була задумка побудувати партію знизу, а не за примхою «хазяїна» з Києва. На початках, ніби, вдалося. Але давайте будемо відвертими. Для існування будь-якої неприбуткової громадської організації, тим більше, такої специфічної, як партія необхідні кошти і кошти великі.  Дуже  великі, коли мова заходить не про існування, а про активну партійну роботу. Ось тут і починаються неприємності. Ми привикли рости у патерналістському середовищі, коли за нас турбувався хтось інший – містком, профком, партком, держава, вкінці кінців. Нам залишалося лише щиро дякувати чи то «за наше щасливе дитинство», чи «за безхмарну забезпечену старість».

Громадянське суспільство, котре, як одні кажуть у нас уже побудоване, інші, що ним і не пахло, річ дуже дорога в утриманні. Й утримання його – справа самих громадян, тобто нас з вами. А ми виявилися неготові платити справедливу ціну. Тому почали шукати спонсорів для наших забаганок. У час ринкових відносин будь-яка інвестиція повинна приносити інвестору прибуток. У свій спосіб. Тому й проспонсоровані  партії стають послушним знаряддям у руках «доброчинців». І нічого обурюватись. Хто платить – той і замовляє музику. За визначенням – вона повинна нам подобатись. Коли – ні,- до побачення, партійний базар великий – 189 пропозицій, хай половина, за досить привабливими цінами. Нам музика не сподобалась і ми про це сказали. Якийсь час ще існували на інерції від минулих потуг. Але інерційний рух не вічний. Звернулись до суспільства. А громадянське суспільство – не прореагувало. В цей час воно було заклопотане черговим політичним заробітчанством. Розробкою нового спонсора. Виживали як могли. Приймали участь у виборах, бо відчували відповідальність перед тими, хто нам повірив. Результат? А яким може бути результат при грі на катрані, де правлять бал катали – шулера? Де заздалегідь призначені переможці і правила – ніяких правил. Відповідний і результат.

Шкода переможців. Бо тепер – вони винні, винні всім і вся. І питати з них будуть за все, навіть ті, хто ще вчора, або й сьогодні криє їх на чім світ стоїть, але так по-тихому, сидячи у теплому фотелі та лупцюючи зі всієї дурі по «клаві». Бо, як виявляється – це саме їх голоси та «тверда громадянська позиція» виявилися вирішальними. Доведіть протилежне.

Партійні карлики – це наше з вами дзеркало. Криве, засиджене мухами дзеркало. Дивитись у нього, вже сама по собі, річ неприємна. А  коли ще з нього на вас вирячилося щось незрозуміле і перекособочене, з божевільно палаючим  поглядом і піною у кутиках вуст. Не впізнаєте? Це ми з вами, наше політ шизофренічне громадянське суспільство. Таке, як є. Іншого, наразі, не буде.