Воістину, цинізму доморощених політиканів немає меж.

Я вже навіть не сподівався, але таки будуть. Будуть Нью-Васюки! І перейменують, таки, славне місто Тернопіль. Напевно, на честь «знаного» мецената і шахіста, друга всіх підприємців і промисловців, чи як там.

Не хотів вже, чесне слово, не хотів повертатись до цього паскудства, що називається агітацією. Телевізор примусив. Мав намір подивитись місцеві новини. Ага. Одні меценати й доброчинці. Аж ся плакати хоче, як говорив мій добрий знайомий колишній прокурор.

Один, від щедрот своїх, пральні порошки з милом роздає для «Червоного Хреста». Ще б шнурки в додачу. Ну, що б білизну розвішувати.

Інший, на фоні новобудов, де двохкімнатна квартирка коштує в межах $100.000, про дитячі майданчики розповідає. Ви їх бачили? Та краще б ці «зодчі» проводили нормальний благоустрій прибудинкових територій. А замість цієї «убогості» будували «Дитяче містечко», скажімо, на квартал, чи комплекс будинків. Не приходить таке у ваші голови? Тільки – ця сірість, або «Дісней-ленд»?

У якомусь зі своїх дописів я вже говорив, що експлуатація дитячої теми в агітації – це остання справа. Ні – продовжують далі! Створять вони, один з другим, робочі місця, щоб батьки з-за кордону повертались. Може й створять. Які – це ще питання. А забезпечать вони достойну заробітну плату на тих місцях, чи, як зараз – 400-500 гривень на місяць? І живи. І рости дітей. А ми будемо далі «меценатствувати» за ваші (наші!) грошики.

Мені б не хотілось, щоб хтось подумав, ніби я проти доброчинності. Ні і ще раз – ні. Це свята справа. Але не на показ, не на передвиборний біл-борд, не на телевізійну камеру. Ну що ж ми за християни такі? Не потрібно цього, та й не можна. Якщо ви робите добрі діла – про це знають ті, кому потрібно. І честь вам і хвала.

Не втримаюсь від «захоплення» парашутистами-десантниками, які, як не особисто, то, бодай, словом вирішили підтримати одного з достойників. Славні, поважні люди. Кожен зі своєю історією, інколи, не такою вже однозначною, кожен зі своїм світобаченням, інколи, не таким вже й прозорим. Але люди достойні, нема мови. Біда лише в тім, що не їм, славетним, жити у нашому місті Тернополі (чи вже Нью-Васюки – і така біда може статися, не доведи Господи), не їм щоденно ходити його вулицями і майданами, їздити його громадським транспортом. Краще б у себе розібрались і підтримали кого. Бо, якщо їх послухаєш, то виходить кандидат –  хоч до рани прикладай. Одним словом – хороший хлопець. Але, як казав, вже і вам знайомий, колишній прокурор: Хороший хлопець – не професія. Маю сумніви, що готовий цей кандидат бути головою. Он одного вибрали, також здавався непоганим, а виявився – НІЯКИМ. Взагалі не знав, що з тим подарунком робити. А біди скільки від цього.

А так виходить, що під вибори – все можна. Народ у нас наївний – все проковтне і не подавиться. «Піпл» схаває, чи не так, колеги?