Нещодавно, на одному з центральних, ну, центральніших нікуди, каналів промайнуло “журналістське розслідування” стосовно діяльності головного футбольного функціонера держави.

Поява чогось подібного – явище знакове і недешеве, я вам скажу. Не догодив очільник комусь, не догодив. От кому – питання відкрите, кандидатів надто багато. А, може, саме на це і розраховували “розслідувані” та їх замовники.

Відкинемо особисте ставлення до особи, прошу вибачення, “підслідного”. Скажімо, я не в захваті від нього. Тут мова не про це. Все набагато складніше, а, в той самий час, і примітивніше.

Невеличкий екскурс в недалеке минуле. Пригадаймо, як, десь, місяців зо два тому, на такому ж центральному каналі наших північно-східних сусідів демонструвались серіали подібних “журналістських розслідувань” під інтригуючими назвами “Справа в кепці” та “Бацька”. Їх результатом стала відставка одного з “героїв” та невизначеність долі іншого. От написав “результатом” і задумався. Напевно, ні, не результатом. Їх метою було дещо інше. Знаєте це, як музичний “трек” у кінофільмі є лише фоновим супроводом головної сюжетної лінії. Банальна “підспівка” солісту. Тим більше, коли соліст не в голосі і не хоче акцентувати на собі увагу, чи її відволікти. А ще й коли співає під “фанеру” записану невідомим автором у такій самій невідомій студії. Хоча мета у всіх випадках залишається незмінною – ПРИБРАТИ об’єкт з горизонту, “зачистити” хлібне місце під когось іншого.

Знову ж, не торкаймося особистністних відчуттів до згадуваних осіб. Краще проведемо паралелі та пошукаємо точки дотику. У подачі цих “розслідувань”, звичайно.

Хтось з мудрих сказав, що журналісти повинні бути “сторожовими псами демократії”.  Дуже сильне визначення. Проте, часто-густо,згадані достойники, виконуючи свою роботу, плутаються зі своєю приналежністю до однієї з двох найдревніших професій на світі і перетворюються на “продажних сук (ж.с. від пес) чергового “батька демократії”. Погодьтесь, це не одне й те ж. А тому і діють відповідно. Команда подана, від її виконання залежить м’ясистість кинутої кістки. До речі, “Фас” – не розуміють, відгукуються лише на “Голос”. Тож  й вправляються, хто як вміє.

Вміють, відразу скажу, не дуже. Завжди так, що копія програє оригіналу. Ну, подумайте самі, де “Deep Purple”, а де якась “Лейся песня”. Так і у нашому випадку. Змавповано, але якось поспіхом, “топорно”, як би сказали “старші товариші-наставники”. Нічого ж нового не сказали, так, пробіглись по загально відомих фактах, витягнули за вуха на світ Божий протухлі, за роки, “сенсації”, щось там “продзявкали”, на кшталт, “так жити неможна” і все “розслідування”. Виникає запитання, чому саме зараз? Що такого сталося?

Відповідь, як на мене, на поверхні. Футбольне господарство – досить ласий шматок загальноукраїнського економічного пирога. До цього часу, існували якісь визначеності у його розподілі. Проте, ось уже майже рік, вся економічно активна спільнота живе у нових реаліях. Дещо змінились пріоритети впливу. Змінилась система координат в ієрархії можновладців. Як публічних, так і тих, хто не бажає виходити у всій своїй красі на світло. Поява, щонайменше, двох команд впливу у провладному “моноліті” – не внесли прозорості. Сталося певне зміщення центру тяжіння і центру вироблення політики реалізації контролю й розподілу фінансових потоків. Можливо, не змінились особи, їх прізвища, але йде тектонічне зміщення самої платформи прийняття рішень. Дрейф відбувається постійний і, часом, не зовсім зрозумілий, без чітко визначеного напрямку. Інколи мені здається, що його не до кінця розуміють і самі активні учасники процесу. Сторонньому спостерігачеві, поготів, важко з цим впоратись. Часами, складається враження, що хтось навмисно відпускає віжки, надає свободу дії. А сам уважно спостерігає чия візьме. Але все це відбувається під чітким контролем, принаймні, на разі. Хто переможе – того й правда.

Обрали жертву. Маю на увазі не тільки ХТО, але й КОМУ. Жертву непросту, не безмозгого кролика, а досвідченого вовка. Здається зі зграєю. Тому, ще складнішого. І пробують загнати під прапорці. Розставляють їх, як вміють, мавпуючи у сусідів, які, переважно полюють на ведмедів. А тут є різниця. Недосвідченість, а тому й нахрапистість, мисливців – очевидна. Спроба завалити звіра з одного пострілу, як мені здається, не пройде. Досвід жертви не дозволить. А може ще й огризнутись. Знаючи її – досить реально і боляче. Для декого – фатально. Швидше за все, так воно і буде.

Можу зробити припущення, що КИМОСЬ була запущена пробна кулька, спечений млинець з нової муки. Тепер цей ХТОСЬ зачаївся і вичікує. Чи добереться мети кулька і, чи не буде глевким млинець, а якщо буде, то ХТО ним подавиться – гість, чи щедрий пригощальник. Це вам не так, як у сусідів – в лоб і крапка. У нас це відбувається набагато хитріше і “вишуканіше”.

Один з визначних персонажів української політики, після майже десяти років урядування, навіть книжку опублікував під назвою “Україна – не Росія”. Очевидно, інтелектуали з арабо-фольксдойчівським менталітетом провідного НАЦІОНАЛЬНОГО каналу з нею не ознайомлені  й цього не усвідомлюють от і наступили на граблі. На українські граблі.

Почекаємо реакції. Від всіх.