Закінчується передвиборна суєта. Через тиждень будемо мати нові реалії, нову конфігурацію органів місцевого самоврядування. Якими вони будуть ці органи? Залежатиме від нас, від нашого ВОЛЕВИЯВЛЕННЯ.

Спробуємо змоделювати кілька варіантів.

Скажімо, сталося диво і на місцях верх взяла опозиція. Хоча, що зараз назвати опозицією? Але, менше з тим.

Склалася ситуація, в принципі, притаманна для європейських демократій. Центральну владу контролює одна політична сила, а на місцях керує опозиційна.

В наших умовах – це подарунок для центральної влади.

Розв’язуються руки для проведення реформ, чи того, що центральна влада так називає. А проводити реформи – необхідно. Без них – стагнація економіки і дефолт держави.   У цьому випадку, цілком логічним для Президента та його оточення – відправити у відставку нинішній уряд разом з прем’єр – міністром, натомість призначивши, так званий, уряд реформ. Це – уряд камікадзе. Кандидатура на прем’єра, як на долоні. Пам’ятаєте перед другим туром президентських виборів, хто нам обіцяв через тиждень українського прем’єра? Обіцяв – маєте. Не біда, що не через тиждень, не біда, що за цих неповних вісім місяців вщент зруйнований той, побудований невмілими руками «що не крали», фетиш, який так помпезно називався Українською Державою. Держава так швидко не руйнується. Але – це окрема тема розмови. Він навіть не зрозуміє, що йде на заклання. Жага влади і затьмарена гіперболізованою самооцінкою свідомість не спрацює. Інстинкту самозбереження у нього вже давно немає. Може й не знав взагалі про його існування. Кандидатура – найкраща. Заспокоюються «шароварні» українофіли, подразник-міністр прибраний. Український прем’єр – на місці. Вперед.

Тут, знову, доведеться зробити певний відступ. Стосується він ідеології кандидата. Суспільна, гуманітарна складова – прибирається. Йтиметься, виключно, про економічну ідеологію. Тобто, бачення кандидата та тих політичних сил, що його підтримують, шляхів розвитку держави, її базису. А ідеологія є спільною, як для «Нашої України» з її відростками-пагонами, і для УНП з РУХом та їх «відпочкованців» так і, як комусь не здаватиметься дивним, для Партії регіонів. Це ідеологія ліберального капіталізму в тих, чи інших варіаціях та «само ідентифікаціях». Ця ідеологія передбачає главенство економіки, людина у цій системі – вторинна.

Тому протиріч в цьому плані в двох заклятих друзів Вікторів не повинно бути. Про гуманітарну складову – ні слова. Підстав для цього – море. Скажімо, «коли країна в небезпеці – не час займатись мовними питаннями, чи історією». Глашатаїв, як з однієї сторони, так і з другої достатньо. Відбрешуться.

Призначивши такого прем’єра та підконтрольний Президенту уряд, можна сміливо проводити «модернізацію» системи ЖКГ шляхом тотального підвищення тарифів, вводити в дію Податковий кодекс з драконівськими ставками податків, знімати мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення, та й, в кінці кінців, підвищити пенсійний вік…  Та багато що можна проводити.

Переживши зиму, десь у квітні-травні найпізніше, з чистим серцем, «на прохання трудящих», відправляти цей «уряд реформ» у відставку. А «прохань» буде, ох скільки «прохань» буде.

Таким чином, по-перше, будуть зроблені потуги реформування економіки (так як це бачить президентська команда, звичайно), по-друге, тепер вже остаточно дискредитується поняття «реформи», втретє, назавжди буде покінчено з опозицією (ви ж бачили, я дав їм можливість), відтіснивши її на маргінес політичного життя в державі.

Подібне можна розіграти й у випадку програшу опозиції в більшості регіонів на місцевих виборах. Політтехнологів у влади вистачає. Буде трошки складніше пояснити такий кульбіт «попутчикам» – комуністам з «литвинівцями». Хоча, а що їм взагалі пояснювати.

Ось такий «хід конем» може зробити  влада після місцевих виборів.  Одноокий шахіст готовий.

використано обкладинку журналу “Український тиждень”