Незлопам’ятний народ

04/10/2017 0
Розмір тексту:

Злопам’ятність прийнято вважати препаскудною людською рисою, яка спалює людину зсередини, заважає ясно мислити і приймати адекватні рішення, словом, добряче отруює життя. Не кажучи вже про те, що така особа є потенційною загрозою для інших людей, головно тих, проти кого носить в душі зло, і від неї в будь-який момент можна очікувати, як мінімум, дрібних капостей, а як максимум – значно страшніших проявів мстивості. Як і кожна людська риса, злопам’ятність має свій антипод – всепрощення. Ніби й християнська, чоловіколюбива річ, але возводити її в ранг найвищої доблесті теж не варто – інакше людський соціум не виробляв би усіляких кримінальних кодексів і міжнародних конвенцій, а смиренно очікував би на розвиток подій, підставивши другу шоку і повсюдно агітуючи за «непротивлення злу насильством».  І, таким чином, ставив би під загрозу своє існування як об’єднання людей зі спільними інтересами і моральними цінностями. Отже, як у всьому, потрібно шукати золоту середину, яка, заохочуючи в людині людське, водночас ставила б надійний бар’єр перед проявом рис і звичок, успадкованих нами від людиноподібних пращурів.

Чи злопам’ятні, в своїй масі, українці? На побутовому рівні прикладів проявів цієї мерзосвітної риси можна назбирати  чимало. Зрештою, аналогу українського «Я людина незлопам’ятна: відімщу – і одразу забуду» мені досі не вдалося відшукати ні в англійській, ні у французькій мовах. Іноді ці прояви  набувають просто-таки гумористичного забарвлення, як в історії, що її розповів мені знайомий. Його сусіда, пенсіонера, вже просто «дістали» круті авта, які запрудили двір і щоночі та щоранку дратували мешканців ревом двигунів і сигналами. Старший чоловік довго щось бурчав собі під ніс, а потім таки зважився…Одного ранку, коли «круті» власники зібралися осідлати свої іномарки, то виявили на кожній з них нашкрябані цвяхом написи переважно з трьох букв (але не «мир»). Поголос про цей випадок швидко поширився двором; мешканці в розмовах вихваляли невідомого сміливця,  тішилися дрібним неприємностям моторизованих нахаб. А сам «невловимий месник» зізнався про свій подвиг дружині лише перед смертю …

Але це – з категорії окремих випадків, ексцесів. На думку ж одного політичного оглядача, виступ якого нещодавно довелося почути, українці – дуже незлопам’ятний народ в тому, що стосується пам’яті на численні витівки своїх обранців і високопосадовців. У будь-якій іншій країні з розвиненою демократією навіть незначної частини «послужного списку» декого з наших столичних і місцевих достойників було б цілком достатньо для того, щоб він мав проблеми навіть у працевлаштуванні двірником чи мийником вікон на бензозаправках. А у нас…Суб’єкт з вельми сумнівним, часто з кримінальними барвами, бекграундом і з важким багажем невиконаних обіцянок легенько, наче метелик, порхає з одної посади на другу (ніяк не нижчу!), від одного виборчого списку – в інший. Громадськість усе це бачить, але здебільшого обходиться «перемиванням  кісток» в кухонних інтер’єрах.

Незлопам’ятний ми, все-таки, народ…

Ігор Дуда

  • Теги:

Додати свій коментар

Креатор буд

Опитування

  • Чи користуєтеся Ви субсидіями?

    Результати

    Loading ... Loading ...