Пам’ятник Тарасу Шевченку майже два десятиліття пролежав на руїнах колгоспного току. Відомий майстер з рогозоплетіння Василь Казновецький вирішив повернути пам’ятник Кобзареві рідному селу. Влада не може йому допомогти і киває на меценатів.

.

– Спочатку пам’ятник Шевченку простояв на колгоспному току, потім його забрали на тракторну бригаду, через кілька років знову перевезли на тік. А далі він опинився у бур’янах, під відкритим небом, – зітхає Василь Казновецький.

Облагородити місце біля пам’ятника Тарасові Шевченку хоче мешканець села Млинівці Кременецького району Василь Казновецький. Чоловік з групою однодумців відреставрував пам’ятник та встановив його у центрі села. На облаштування території довкола чоловік не має ні грошей, ні сили. Тому просить допомогти владу та меценатів.

Хотіли зробити скверик

Пам’ятник Кобзареві привезли у Млинівці у середині 80-их років минулого століття. Місцевий колгосп тоді носив ім’я Шевченка, тож перед конторою вирішили облаштувати невеликий скверик та встановити скульптуру поета. Проте здійснити задумане так і не вдалося.

– Стояв Кобзар на колгоспному току. А коли колгосп розпався, пам’ятник вже був під облаштованим на току навісом, – розповідає Василь Казновецький. – З часом люди навіс розібрали. Тож так склалося, що скульптура опинилися під відкритим небом. А довкола неї все поросло травою.

Млинівський пам’ятник Шевченку був обчеканений бронзою. Тож, поки лежав у бур’янах, любителі легкої поживи повідбивали з нього цінний метал. До самої скульптури нікому й діла не було, запевняє співрозмовник.

– Коли колгосп розпадався, мій брат Петро просив, щоб йому виписали пам’ятник на майновий пай, – продовжує пан Казновецький. – Казав: віддайте мені його, я під вербами поставлю. Однак не дали.

Василь Казновецький пригадує, як люди, які пасли корів на території колишнього току, часто сиділи на скульптурі.

– Повсідаються люди на ньому, а він стоїть. Отаке-то було з цим пам’ятником, – зітхає старий чоловік. – Врешті-решт я не витримав і вирішив його встановити.

Поставили в центрі

Навесні минулого року Василь Казновецький найняв десятьох людей. Ті завантажили пам’ятник та постамент на дві фіри та притягнули у центр села.

– Голова сільради ще тоді зі мною сварився. Мовляв, навіщо ти нам позорище робиш? – пригадує чоловік.

Художник із Кременця Ігор Зварунчик та його син Володимир восени минулого року відреставрували пам’ятник. Тоді ж і встановили скульптуру край дороги, у центрі Млинівців. А сам Василь Казновецький викупив стареньку хатину у центрі села – пам’ятник встановив поблизу своєї садиби.

– Тут у нас зупиняється автобус, – з гордістю розповідає чоловік. – Колись цю зупинку в народі називали “біля бару”, а тепер називають “біля Шевченка”.

Втім, офіційного відкриття пам’ятника Кобзареві у Млинівцях іще не було. Для цього треба ще облагородити територію довкола нього.

– Пам’ятник я от встановив, – розповідає чоловік. – Але, як бачите, тут ще чимало роботи. Територію довкола треба обкласти бруківкою, обгородити. Але звідки на це все взяти грошей? У мене їх немає.

Василь Казновецький неодноразово звертався по допомогу до голови сільської ради, до керівництва районної ради.

– Не можу сказати, що проігнорували моє прохання. З району дали кран для встановлення постаменту та машину щебеню, – каже чоловік. – Але того недостатньо. Я підрахував, що для проведення робіт з облаштування території біля пам’ятника треба не менше 17 тисяч гривень. Звідки такі кошти у пенсіонера?

Щоб опікуватись пам’ятником, районна влада пропонує сільському ентузіастові передати пам’ятник на баланс сільради. Але той відмовляється.

– Після розпаду колгоспу документи на пам’ятник не збереглися. Вони хочуть взяти його на баланс і копійки не дати. Не думаю, що ним тоді будуть займатися, – розмірковує селянин.

Оббивав мешканець Млинівців і пороги штабів політичних партій.

– Представник однієї націоналістичної партії мені сказав: якщо ми вам не поможемо, то вам вже ніхто не поможе, – говорить пан Казновецький. – Але досі тієї допомоги я так і не бачив. Тільки балачки.

Чоловік каже, що він на межі відчаю: а раптом не встигне завершити розпочате?

– Я вже немолодий. То добре, що Кобзар не лежить у бур’янах, а стоїть посеред селах на постаменті, – радіє пенсіонер. – Хоча не знаю, хто зможе завершити розпочату мною справу. Якщо не я, то хто?

Можемо допомогти робочою силою

Сільська рада не ігнорувала звернення мешканця села Василя Казновецького і намагається допомагати йому у встановленні пам’ятника Шевченку. Однак не грошима. Адже фінансові можливості у них обмежені, каже сільський голова Млинівців Василь Тивонюк.

– Чим можемо, тим допомагаємо, – каже голова. – Людей, які були у нас на громадських роботах, ми відправляли на встановлення пам’ятника. Сільрада – дотаційна. Тому коштів, щоб допомогти фінансово, у нас нема.

Сільський голова запевняє, що розсилав листи підприємцям та орендарям земельних паїв, які працюють у селі, щоб ті допомогли фінансово. Відтак один місцевий бізнесмен дав дев’ять мішків цементу, орендарі – машину піску та машину щебеню.

– Разом із Василем Казновецьким я був на нараді у заступника голови райадміністрації, – продовжує пан Тивонюк. – Зачепили питання про облаштування пам’ятника Шевченка у нашому селі. Йому тоді запропонували передати пам’ятник на баланс сільради. Адже тільки тоді з бюджету можуть надходити гроші на роботи.

Сільський голова пригадує, що пан Казновецький нібито не заперечував проти такої пропозиції і обіцяв усе обміркувати.

Василь Солтис, “20 хвилин”