Спільне лихо під назвою “Путін” об’єднало всю Україну. У той час, коли наші військові та добровольці несуть службу і боронять кордони від російських бойовиків, громадяни забезпечують їх продуктами, водою, амуніцією. Напевно, завдяки такому дружньому тандему ми можемо протистояти московсько-путінській агресії і досягати успіхів в антитерористичних операціях.

Хлопці з Тернопілля, звичайно, теж не залишаються осторонь. Вони активно беруть участь у бойових діях, стоять на блокпостах. Вже здійснено три ротації на Схід. 6 липня повернувся додому загін патрульної служби. “НОВІЙ…” вдалося поспілкуватися з учасниками АТО Василем Чаплієм і Юрієм Галясом, які несли службу на кордоні Харківської і Донецької областей, а саме у Близьнюківському районі.

— Як поставилися рідні до того, що вам доведеться їхати на Схід?

— Переживали всі — батьки, рідні, друзі, особливо, звичайно ж, мами, бо яка мати хоче, щоб її дитина їхала на війну? Ми їх заспокоювали, казали, що все буде добре. Усвідомлювали, що це наш обов’язок і ми повинні їхати, адже давали присягу служити українському народові і захищати його. Командування забезпечило нас всім необхідним.

— З яким настроєм ви їхали на Схід?

— Їхали туди з відчуттям великої відповідальності, бо знали, що саме від нас залежить майбутнє країни. І якщо не ми, то хто? Ми були другою ротацією, яку відправляли з Тернопільської області. Першочерговим завданням було замінити наших побратимів, які вже вистояли у зоні АТО 37 днів.

— Який настрій панував у вашому загоні?

— Ми знали, куди їдемо, і знали також, що нас чекає. Кожен їхав з певною установкою, з настроєм подолати агресора. Щодо місцевого населення, то людей обурюють стрілянина, безлад, хаос, що панують там, де вони прожили все своє життя. Їм доводиться залишати свої домівки, звичний і влаштований спосіб життя. Багато людей виїжджали з дітьми до Харківської, Полтавської областей та й в усю Україну.

— Нині дуже багато пишуть, говорять, показують у новинах про те, яка ситуація у зоні АТО. Розкажіть, будь ласка, що особисто вас найбільше здивувало, вразило?

— Вразило те, що місцеве населення ставиться до нас ввічливо, вони за Україну, а не за Росію. Допомагають продуктами, водою. Здивувало те, що звучали слова підтримки, вдячності і навіть заклики на кшталт: “Швидше, хлопці, наведіть у нас порядок!” А біженці, які їхали зі Слов’янська, говорили: “За два місяці ми перший раз побачили український прапор”. З негативного було те, що дехто з місцевих мешканців казав, що їх втомили постійні блокпости, перевірки, вони перешкоджали виконанню наших службових обов’язків, відмовлялися виходити з машин і надавати їх для огляду. Щоправда, це були поодинокі випадки.

— Що входило у ваші обов’язки?

— Ми несли службу на блокпосту, спорядженому мішками з піском, бетонними плитами, освітленням. Перевіряли транспортні засоби на наявність вогнепальної зброї, боєприпасів, вибухових пристроїв. Підозрілих документували, фотографували, а потім вже місцеві правоохоронні органи перевіряли на причетність до сепаратистської діяльності.

— Якими були умови вашого перебування?

— В нас було що поїсти і де переночувати. Коли ми вирушали, то мешканці Тернопілля допомогли нам продуктами. Харчувалися сухими пайками, дуже також важливо, що з місцевої лікарні нам приносили гарячі страви.

— Що було найважче?

— Найважче було звикнути до воєнної обстановки. Але людина до всього звикає, і за 30 днів нашого перебування у зоні АТО ми змогли налагодити там свій ритм і спосіб життя.

— Незважаючи на всі зусилля, бойовики продовжують спротив. Який, на вашу думку, можливий вихід з цієї ситуації?

— Вихід завжди є з будь-якої ситуації. Вже давно зрозуміло, що мирним шляхом усе не вирішиться, та й які перемовини можуть бути з терористами, які викрадають в людей майно — житлові будинки, машини, займаються мародерством? Ми всі вже давно переконалися, що вони не налаштовані співпрацювати і йти на будь-який контакт. Будемо сподіватися, що наша влада діятиме рішучіше і вживатиме найжорсткіших заходів для боротьби з терористами. Ми ж зі свого боку завжди готові йти в бій і захищати цілісність держави.

— Нема сумнівів у тому, що те, що ви побачили на власні очі, і те, що пережили, не могло не залишити слід у вашому серці. Чи змінився ваш світогляд? Порівняйте ваше ставлення до ситуації в країні до від’їзду в зону АТО і після повернення…

— Світогляд змінився кардинально. Якщо раніше вважалося, що Україна і Росія — це братерські народи, то нині неможливо миритися з ситуацією, що склалася, зі зневажливим ставленням до українського народу, зокрема, до Заходу країни, тупа путінська пропаганда перейшла всі дозволені межі. Змінилося також і уявлення про мешканців Східної України. Якщо раніше нас розділяли, то тепер ми один народ, одна нація. Нам нема що ділити. Ми єдині. І весь той період, що ми перебували на блокпості на кордоні двох областей, люди нас дуже підтримували. Нам частіше треба їздити в гості одні до одних, щоб не виникало в майбутньому непорозумінь з мовною ситуацією чи “страшними бандерівцями”.

Ірина Кошіль, Нова Тернопільська газета