Нехай і невеличка, та все ж втіха серед тривожних буднів: наш з вами спокій невдовзі почнуть охороняти не якісь там «менти», а справжні поліцейські. Міліцію у нас планується «перехрестити» на поліцію. Уже й закон ніби мають  прийняти відповідний.

Ну що ж, тепер перший-ліпший пересічний обиватель, мабуть, може розраховувати на те, що коли його зупинять на вулиці, то: 1)для цього буде справді вагома підстава; 2)йому зачитають стандартну фразу про те, що він має право мовчати, оскільки усе сказане ним може бути використане проти нього; 3)до нього відразу ж допустять адвоката; 4)у відділку йому не порахують ребра гумовим «демократизатором», а поцікавляться, чи не потрібен йому лікар; 5)після можливого обшуку і вилучення речей йому (зі словами вибачення) повернуть усе до останньої копійки.

«Дурниці!», – скептично усміхнеться якийсь рядовий громадянин, а тим більше той, хто має сумний досвід спілкування з міліцією, – подібного ставлення від міліціянтів (нехай і називатимуться вони поліцаями) у нас діждатися неможливо. Чекати, що від переміни назви служби вони зміняться – це все одно, що пересадити голову від однієї людини іншій і сподіватися, що вона почне нормально функціонувати. Тобто, абсолютно нереально. Ця вся ідея зі зміною ярлика – ще одна недолуга спроба наблизитися до Європи. Але ж у тій Європі, приміром, у Британії тамтешніх констеблів не просто поважають – їх щиро любить більшість населення. Повага і, тим більше,  любов – такі почуття, які потрібно справді заслужити. В даному випадку – бездоганним виконанням обов’язку служіння людям. Звичайно, і у нас можна відшукати якогось  порядного дільничного, котрого шанують пенсіонери на лавочках, але загалом авторитет міліції – на відмітці, близькій до «0». Невідомо лише, зверху чи знизу від нього».

«Дурниці!», – й собі скорчить гримасу  якийсь сержант, капітан чи «старлей», –  називай нас хоч поліцейськими, хоч шерифами – наш соціальний статус це не підніме, оскільки правовий нігілізм, а простіше, наплювательське ставлення до закону у більшості населення не зміниться ще бозна скільки. І «мажори», як і раніше, кластимуть на нас…І рідне начальство й далі вимагатиме відправляти обов’язкову «данину» нагору. І принцип «Я начальник – ти дурень» теж буде продовжувати лежати в основі службових стосунків і буде значно дієвішим, ніж усілякі статути».

Аргументів з обох боків можна навести ще чимало. Які з них переконливіші – важко сказати. Як і важко передбачити, що зміниться і в який бік, коли (чи якщо?) «мент» стане «копом».

Ігор Дуда