Після того, як спала хвиля розчарування, досади і нерозуміння, після того, як набридли нарікання коментатора, фахівців у студії й коуча «Шахтаря» на нібито «лівий» пенальті, подумалося: а, може, все закономірно?

З якого дива, за якою футбольною логікою представник країни, де футбол, за загальною оцінкою, невпинно деградує раптом має обіграти суперника з процвітаючої футбольної держави? Нехай навіть не одного з її грандів, а просто міцний і непоступливий клуб? На тій лише підставі, що у послужному списку «кротів» набралося за останні півроку аж вісім перемог поспіль у Лізі Європи? Але ж перемог над суперниками рівня «Коньяспора» чи «Гента» могло б бути навіть не вісім, а вісімдесят – це все одно не вберегло б від того, що одного дня на шляху гірників з’явиться хтось більш майстровитий і  зіб’є з них надмірний гонор. І ось він з’явився – і не у футболках «Барселони», «Баварії» чи «Боруссії», які в минулі сезони добряче давали «прикурить» «парню молодому», який «вышел в степь донецкую», – а в формі «Сельти». Причому з’явився не у фіналі, де вже багато хто з прихильників «Шахтаря» бачив свою команду, а задовго до нього, – у 1/16 турніру. На таке раннє сходження з дистанції мало хто сподівався, а після першої гри у Віго – тим більше.

І все таки – чому початок «за здравіє» тижневої давнини обернувся закінченням «за упокій» на велелюдному харківському стадіоні? Ось думки представників протилежних таборів одразу після гри:

Д.Срна, капітан «Швхтаря»: «На жаль, ми не використали свої моменти… Нам не вистачило концентрації».

П.Беруццо, головний тренер «Сельти»: «Думаю, наш успіх базується на двох складових: концентрації та емоціях».

Ключове слово цього заочного діалогу – концентрація. Ось де, за висловом М. Задорнова «собака порылась». Саме концентрації не вистачило В. Коваленку на початку матчу, коли він завдавав удару просто таки із вбивчої позиції. Її ж забракло всередині другого тайму Бланко-Лещуку, коли той пробивав головою з відстані кількох метрів. А всій донецькій команді не треба було рахувати секунди до кінця матчу і в думках радісно обливатися шампанським у роздягальні, а зціпити зуби й не дати форварду «Сельти» Гвідетті  «качати свої права» у чужому штрафному майданчику. Ну, а як щодо емоцій? Зрозуміло, що після безглуздого гола в компенсований час вони у донецької команди відчутно підупали, отож дотиснути суперника було для настирливих, наче бульдоги, і достатньо кваліфікованих галісійців справою часу. Його на цю капосну справу у них цілком вистачило…

Отож – помахаємо рукою і проведемо сумним поглядом весняні футбольні мрії. Принаймні – на рівні єврокубку.  Можна, звісно, знайти слабеньку втіху в тому, що у ролі лузерів ми не самотні й що компанія тут підібралася доволі солідна: «Зеніт», що теж випустив з рук перемогу над «Андерлехтом» на останній хвилині; «Тоттенхем», який нічого не зміг вдіяти з «Гентом», що його «Шахтар» восени «лузгав» наче соняшникове насіння; «Атлетик», що з доброго дива поступився аж самому клубу з Кіпру; «Фіорентина», яка впродовж  135 хвилин двоматчевого протистояння з «Боруссією» нарощувала перевагу лише для того, щоб бездарно розгубити її в завершальній 45-хвилинці…Футбол багатий на такі несподіванки, і в цьому полягає його інтригуюча привабливість, але, думається, в даному випадку «Шахтар» і його численні прихильники цілком обійшлися б без такої несподіванки…

Ігор Дуда