«Динамо» – «Бенфіка» – 0:2

Відома приказка «У перемоги багато батьків, а поразка завжди сирота» зазнала деякої трансформації у виконанні футболістів «Динамо». Після матчу з «Бенфікою» всі вони тією чи іншою мірою визнавали власну провину за програш. Зокрема, Ярмоленко зізнався, що йому соромно за нереалізовані моменти; Корзун бідкався, що у його партнерів «м’яч з метра не залітає у ворота»; Антунеш визнав, що через його помилку отримали пенальті, який зламав гру команди…Лише С.Ребров обійшов тему власної вини за негативний результат і наголосив на тому, що в команді нині немає справжніх лідерів. І ще – що кожен гравець повинен «працювати на тренуваннях».

А між тим, саме до головного коуча виникає найбільше запитань як до людини,  яка, зрештою, несе головну відповідальність за результат. Зокрема, щодо деяких кадрових рішень. Поява у складі зовсім «ніякого» нині Антунеша одразу ж викликала тривогу за лівий фланг, яка дуже скоро справдилася. Португалець виявився справжнім «чужим серед своїх» і одразу ж полегшив своїм співвітчизникам життя, «привізши» пенальті у власні ворота. Отримавши таку фору на початку гри, технічні й швидкі гравці «Бенфіки» зайнялися улюбленою справою – контролем м’яча. Що в підсумку дало їм змогу контролювати й хід гри.

А що ж «Динамо»? Якщо у грі з «Наполі» кияни добре розпочали й погано закінчили, а в матчі з «Бешикташем» навпаки – почали «за упокій», а закінчили більш-менш «за здравіє», то поєдинок з «Бенфікою» видався, на загал, монотонно-невиразним.  І це враження нездатні виправити ні два незграбні виходи віч-на-віч з голкіпером Мораєса і Ярмоленка, ні удар головою Гонсалеса, ні дві судомні спроби того ж Ярмоленка заштовхати м’яч у ворота.  На всі ці потуги у португальців знайшлася одна, але переконлива відповідь: точний удар в протихід голкіперу за умов повного «нейтралітету» захисту «Динамо». На грі команди ніби лежала печать якоїсь приреченості. Й саме на часі запитати у Реброва, чи не носить він з собою ручку – ану як раптом у президента клубу урветься терпець і він надішле до тренера когось із своїх наближених з пропозицією написати заяву на звільнення, як це було у випадку з О.Блохіним? Тим більше що Сергій Станіславович стає все більше схожим на Олега Володимировича як за манерою спілкування з журналістами, так і (що ще прикріше) за рівнем гри своєї команди.

Отже – 0:2 і дуже мізерні шанси посісти хоча б третє місце, яке дає перепустку у весняну стадію Ліги Європи. Саме такий невеселий підсумок матчу спрогнозував директор художнього музею Ігор Дуда. Ігор Микитович, за його власним зізнанням, не є палким футбольним уболівальником, але, вочевидь, атмосфера музейних залів і вміння проникнути в таїну задумів авторів художніх полотен подеколи важать більше, ніж досвід і статистична обізнаність «щирих» шанувальників гри.

Ігор Дуда