“Шахтар” – “Рома” – 2:1

Спортивним коментаторам варто бути обережними в оцінці гравців до самого фінального свистка – щоб не наврочити. Не встиг Віктор Вацко повідомити, що турецький хавбек “Роми” Ундер нічим не запам’ятався в осінньому матчі Україна – Туреччина і нічим не вирізняється й у грі проти “Шахтаря”, як спритний нащадок яничарів використав позиційну похибку Ісмаїлі й перекинув мяч через голкіпера П’ятова у ворота. “Шахтар” за перебігом гри у першому таймі, напевно, не заслуговував на те, щоб програвати, але, з іншого боку, лідерство “Роми” в рахунку теж не виглядало несправедливим. Більше того – римляни вже на 5 хвилині могли його відкрити, коли П’ятов відбив удар Джеко впритул. А далі пішла гра, яка в плані видовища могла дуже сподобатися глядачам – за умови, якщо вони не вболівали за жодну з команд на полі. Інакше її цілком можна було б назвати “валідольною”, “корвалольною” і ще там якоюсь – з усього списку серцево-судинної фармакології. Хвилі атак почергово накочувалися то на одні, то на інші ворота; “Шахтар” звично активно використовував фланги й іноді здавалося, що справа зовсім за малим – точним останнім пасом. Але його якраз і не вистачало. Натомість”Рома” холоднокровно й методично відповідала своїми атаками, де головні партії виконували Джеко і Перотті.

Вже з  дебюту другого тайму “Шахтар” взявся доводити, що поїхати в Рим з суто екскурсійною метою наміру не а має – на 52 хвилині точний пас з глибини Ракицького (цього в нього не віднімеш) сповна використав Ферейра. Ще через декілька хвилин голкіпер “вовків” Аліссон продемонстрував просто таки “вовчу” реакцію після удару Марлоса. Підопічні Фонсеки чудово розуміли, що 1:1 на власному полі – не бозна який подвиг, тому наполегливо креслили схеми своїх атакуючих комбінацій. На 63 хвилині Аліссон знову довів, що його недаремно звуть “Мессі у воротах”, парирувавши небезпечний постріл Тайсона. Однак і його вміння виявилося замало, коли на 71 хвилині Фред бездоганно виконав штрафний, спрямувавши м’яч у “мертвий” для голкіпера верхній кут воріт. В ті хвилини почало здаватися, що впевненість римлян у власних силах дала тріщину, і що можна спробувати зробити рахунок більш переконливим. Марлос, Тайсон, Бернард, як і раніше, розганяли атаки гірників; регулярно вмикав своє “свердло” на лівому фланзі Ісмаїлі, хоча проблема останнього пасу так і залишилася до кінця гри. Що ж до   “Роми”, то вона особливої жаги вирівняти становище до кінця гри не виявила, діяла, м’яко кажучи, занадто академічно, сподіваючись, вочевидь, на рідні стіни Stadio Olimpico. А після фінального свистка Ферейра розчаровано пошкрябав голову – кількома миттєвостями раніше він завдавав удару, здавалося б, із “вбивчої” позиції, але – знову отой Аліссон… Як би не довелося згадувати цей нещасливий епізод “нещасливого” 13 березня у Римі…

Ігор Дуда