Що спільного між кривавими побоїщами  первісних племен через мисливські угіддя і нинішніми  суперечками за земельні ділянки, ласий об’єкт приватизації чи вигідний результат тендеру між впливовими  групами і кланами? Дурнувате, на перший погляд, запитання. Ну справді, що може бути спільного між одягнутими у звірині шкури волохатими напівлюдьми-напівмавпами, які люто б’ються за тушу впольованого  мамонта, і цивілізованими добродіями з дорогими мобільними телефонами, ноутбуками,  у елегантних костюмах й із  амбре вишуканих парфумів? Не кваптеся.

Якщо очистити наших сучасників від отого нальоту цивілізації,  то побачимо, що і міжродові баталії  доісторичної епохи, і загорнуті в  облудне юридичне «лушпиння» спори сучасних  «ділових» людей  мають одвічний спільний знаменник – конфлікт інтересів через право власності. А коли вже оті наші новітні власники відчувають, що у них, образно кажучи, можуть видерти з рота кістку, то миттєво стрибають сходинками еволюції донизу і перетворюються на неандертальців.  Причому доходять при  до таких вершин ницості й підлості, які їхнім первісним  пращурам і не снилися. Щоб пересвідчитися в цьому, достатньо зануритися в атмосферу сесії першої-ліпшої міськради, на якій розглядаються питання власності. Це вже вам не веселі пригоди персонажів «Кайдашевої сім’ї» чи сатиричного типажа з «Хазяїна»…

Цікаво, чи можна було це передбачити ще років двадцять тому, в період розрекламованої видачі приватизаційних сертифікатів, якими дехто з дотепників опісля обклеїв стіни… туалетів? Із так званої  «загальнонародної» власність тоді терміново трансформовувалася у звичну для  світу приватну. Зрозуміло, що цей процес у країні «рівності у злиднях» не міг пройти  безболісно. Та навряд чи хтось міг передбачити  такий дикий розгул  хижацьких інстинктів, найтемніших проявів людської душі, не стримуваних ані нормами моралі, ні християнськими заповідями. А той факт, що діялося це в умовах тотально корумпованої правоохоронно-юридичної системи, створював для сміливців-ідеалістів додаткові ризики. Отой самий конфлікт інтересів (дуже часто неминучий) для багатьох з них закінчився трагічно. Вижили, як і у природі, найсильніші та найзубастіші. Вижили і привнесли у суспільство свої норми (точніше, «понятия») етики і культури, свій жаргон і своїх смаки. Привнесли до такого ступеня, що тепер наявний новийконфлікт інтересів між тим, що йменується українським за своїм єством, і отим політично-кримінально-бізнесовим змієм, що зловісною тінню завис над країною.  І де той казковий Котигорошко з його булавою?

Ігор Дуда