Нормальна людина прагне жити у суспільстві, де панує порядок. Де ти чітко знаєш свої права, не ухиляєшся від виконання обов’язків, певний, що так само чинять і твої співгромадяни. Сподіватися на таке в умовах правового хаосу, кричущої безвідповідальності й повсюдного панування умільців «отжать» і «порєшать» – марна справа і шкідлива ілюзія.

Наше сьогодення у цьому відношенні нагадує сюжет одного з випусків програми Леоніда Парфьонова «Намедни», де йшлося про початок 90-х років у Росії, бурхливий розвиток секс-індустрії й пов’язаної з ним реклами, густо насиченої нецензурщиною. Російська Дума тоді взялася, було, впорядковувати це питання, щоб якось цивілізувати цю інтимну галузь, однак з’ясувалося, що зробити це  нелегко – країну захлеснула хвиля сексоманії, і штучні фалоси почали виробляти навіть підприємства оборонного комплексу.

Сильна держава багатьма пов’язується з диктатурою, хоча досвід передових демократичних країн це заперечує. Але в них процеси збагачення окремих щасливчиків, підвищення добробуту суспільства загалом, вдосконалення податкової системи, посилення правоохоронних органів йшли пліч-о-пліч. А слабка держава при переході від суспільства рівності в злиднях до ринкових відносин та ще й в умовах псевдодемократії неминуче означає розгул «дикого» капіталізму і торжества принципу «Що хочу – те роблю». Тому й маємо нині безсилля державних органів перед новітніми господарями життя. Це – в кращому випадку. А в гіршому – корисливу змову з ними на шкоду інтересам суспільства. Прояви цього різноманітні: феєрверки у дні трауру попри чи то заборону, чи то рекомендацію не робити цього; наповнене ароматом фекалій повітря – наслідок «новаторських агротехнічних рішень» окремих підприємців; паркування «крутих» автівок де заманеться їхнім власникам; зловживання персоналу супермаркетів з цінами; зведення висотних новобудов у, здавалося б, найбільш непідходящих місцях і без врахування думки громади…

Це – приклади, взяті, так би мовити, «навскидку».  В усіх цих випадках влада або грізно киває пальцем і робить чергове «китайське попередження», або безпомічно розводить руками і посилається на відсутність права знімати з автівок номери, на заборону Прем’єра проводити ревізії, на свободу підприємництва… А тепер активуйте фантазію і спробуйте уявити, які перспективи «світять» законослухняним громадянам у зв’язку з поширенням по всій країні нелегальної зброї  та зграй тих, хто готові пустити її в хід? Щиро кажучи, стає невесело… Тож чи не пора державі виявити рішучість не лише в питанні запровадження «вбивчих» комунальних тарифів і конфіскації майна боржників, а й у захисті прав своїх громадян?

Ігор Дуда