Не далі як вчора довелося стати свідком вельми цікавого й показового діалогу на вулиці. Двоє хлопчаків, один з яких осідлав дуже «наворочений» велосипед, жваво обговорювали… що б ви думали? Напис на блейзері одного з них? Швидкісні якості велосипеда? Кричуще марнотратство футболістів збірної України у матчі з іспанцями? Ні, співрозмовники, які на зріст сягали мені, даруйте, трохи вище пупка, оцінювали… курс гривні щодо євро.

При цьому білявий «експерт» переконано доводив, що незабаром гривня ще більше впаде, і що за такий велосипед, як у нього, доведеться викласти значно більшу суму. Його чорнявий приятель виявився більшим патріотом національної валюти і авторитетно заявляв, що наразі курс гривні стабілізується і мобільний телефон та ще й навушники не пізно буде придбати й через місяць. Розмовляли вони, звісно, не так академічно, раз по раз пересипаючи мову усілякими «тіпа» «прикольно» та ще дечим, але предметом «дискусії» був саме отой магічний євро.

Що ж, все закономірно, подумав я, коли два «фінансисти» побігли-поїхали на чийсь посвист. Діти зараз швидше дорослішають, життя робить їх прагматиками. Вони вже змалку засвоюють, що ніщо не дається задарма і що все має свою ціну. От тільки…цікаво, як учителі у школі вкладатимуть у їхні голови історії про Довбуша, козаків, навколосвітні подорожі та іншу «лірику»? Як взагалі вдається школам (якщо таки вдається) бути осередками віри (що межує з наївністю), надії та райдужних сподівань, коли за їхніми стінами повітря буквальне просякнуте духом комерційного зиску? Наразі ж складається прикре враження, що один-єдиний недбало кинутий на шальки терезів життєвої доцільності банкнот євро рішуче переважає усю нашу історію вкупі з етнографією, поезією та прозою.

Пора, мабуть, закінчувати, бо відчуваю, що починаю сповзати у занудливу дидактику. До речі, чи не вона є дуже суттєвим відштовхуючим фактором для нинішньої молоді?

Ігор Дуда