Історія: вчитель чи обманщик?

18/01/2018 0
Розмір тексту:

“Якщо ти вистрілиш у минуле з пістолета, майбутнє вистрілить у тебе з гармати” – ця східна мудрість передбачає шанобливе ставлення до минувшини.

Їй вторує класичний вислів Ціцерона: “Історія – вчителька життя”. І майже поряд – діаметрально протилежні думки інших, не менш видатних умів: “Історія – це брехня, з якою всі згідні” Вольтера, “Історія вчить лише тому, що вона ніколи нічому не навчить народи” Гегеля. Або ж майже зовсім неповажливі “Історія – це дистильована плітка” шотландського історика Карлайла та “Історія – це брехня” короля автомобілебудування Генрі Форда. Цікавим є й дещо парадоксальний вислів Монтеск’є “Щасливий народ, історія якого нудна”.  Хто-хто, а українці на “нудність” своєї історії поскаржитися не мають підстав – драматичних і трагічних подій в ній цілком вистачає, щоб постійно носити тавро нещасливої нації. Ось і цей день 18 січня у її літописі позначений вкрай суперечливою подією, яка суттєво  впливає на наше нинішнє  життя.  Саме  цього дня 1654 року  у Переяславі загальна військова рада, скликана Богданом Хмельницьким, вирішила віддати Гетьманщину під протекторат Московського царства зі збереженням основних прав і вольностей Війська Запорізького. Жодного письмового договору підписано не було; підсумки ради були загублені; історики трактували їх кожен на свій лад; і сьогодні точно відтворити ті події неможливо.

Зате ми точно знаємо, як через 121 рік Катерина ІІ обійшлася з усіма цими правами і вольностями. Ця звичка – плювати на усілякі домовленості, договори і формати, – у російських правителів збереглася донині й бере початок, можливо, ще від тих часів. 300-та річниця Переяславської ради, до речі, широко відзначалася в СРСР, і до цього ювілею була приурочена передача Кримської області зі складу РСФСР до складу УРСР. А на 360-ту річницю Росія вирішила “оттяпать” півострів від України – керуючись, вочевидь, принципом, висловленим у “Пригодах солдата Чонкіна” майором НКВС: “Нам нужна не всякая правда, а только та, которая нам нужна”.

Одне лише возвеличування Переяславської ради радянською ідеологією та історією автоматично мало означати негативне ставлення до цієї події історіографії незалежної України. І якщо з позицій та подій сьогодення трактувати те, що сталося 18 січня 1654 року в Переяславі, то одній  головних дійових осіб тих подій – Богдану Хмельницькому, – можна було б пред’явити чимало претензій. Через відсутність політичної далекоглядності, стратегічного державницького мислення, невміння розпізнати фальш солодкозвучних запевнень – звинувачень на адресу гетьмана ми, такі з біса мудрі, освічені, та ще й навчені більш як 300-річним досвідом відносин зі “старшим братом” можемо назбирати чимало, і всі вони матимуть одну причину: укладений ним союз з Московським царством обернувся в подальшому для України незліченними бідами та людськими жертвами.  І хибуватимуть на один спільний недолік: залишаться в площині теоретичної історичної розвідки, очищеної від диму згарищ, передсмертних стогонів посаджених на палю, гуртів полонених, гнаних у неволю… І поставити себе на місце Хмельницького, який опинився між польською Сциллою і російською Харибдою, та ще й з непевними татарськими ордами в “очеревині”, і з якихось причин вирішив прихилитися до Харибди, нам навряд чи вдасться.  У  зв’язку з цим згадується ще один афоризм: “Історія – це розповідь про те, що не повинно було  статися”.  Не повинно було, але, на жаль, сталося. І звинувачувати в цьому пращурів – не найшляхетніша і зовсім безперспективна справа. Краще намагатися розбудовувати державу і достойно виглядати в очах світу – щоб дати нащадкам менше підстав звинувачувати нас, нині сущих.

Ігор Дуда

  • Теги:

Додати свій коментар

Креатор буд

Опитування

  • За рік в Україні президентські вибори. За кого з можливих кандидатів Ви плануєте голосувати?

    Результати

    Loading ... Loading ...