Майже ніколи не вступаю в полеміку з анонімними відвідувачами сайтів, але для читача із загадково-агентурним псевдонімом SMV 1969 зроблю виняток. Судячи зі стилю, інтелігентна і судячи з тональності – оптимістично налаштована людина. На дискусію з ним (чи нею) подвигло одне-єдине вжите ним (нею) у відгуку на мою попередню публікацію про втрачене покоління слово – «тимчасово».
Не знаю, як у кого, а у мене словосполучення «тимчасові труднощі» вже викликає блювотний рефлекс, від якого не врятує ніякий піпольфен чи бетагістин. Виник він не одразу, а розвивався поступово і віддавна – ще з тих пам’ятних часів, коли хронічна нестача продуктів та більш-менш пристойних товарів легкої промисловості у магазинах теж називалася «тимчасовою», викликаною необхідністю протистояти світовому імперіалізму. Ось здолаємо цих клятих імперіалістів вкупі з усілякими паліями війни – і заживемо їм на заздрість. Імперіалістів здолати так і не вдалося, а країна, «где так вольно дышит человек», доживала останні місяці з талонами на мило і шкарпетки і озвірілими чергами за найнеобхіднішим. Проте випробувана часом фразеологія плавно перепливла із СРСР у незалежну Україну – і ось уже чверть століття на різних ідеологічних і владних рівнях пережовується жуйка про оті самі «тимчасові труднощі».
На початку 90-х ще на посаді коректора районної газети я старанно перечитував вітання трудівникам полів і ферм від районного керівництва, в яких висловлювалася тверда впевненість, що «тимчасові труднощі» минуть, і наш працьовитий, (далі йшла ціла вервечка інших достоїнств) народ заживе гідним життям.
Ті самі «тимчасові труднощі» миготіли перед очима і в наступне десятиліття, коли побіжно переглядав вітання місцевих можновладців, уже сидячи почергово в кріслах відповідального секретаря і літредактора різних видань.
Понад рік тому наш шановний Прем’єр закликав спільноту вчергове «затягнути паски», що означало старт нового витка «тимчасових труднощів». Для нього це обернулося доволі екзотичним «транспортуванням» з трибуни Верховної Ради, однак цей прикрий індивідуальний ексцес не йде в жодне порівняння з відчуттями мільйонів громадян, схоплених за горло грабіжницькими тарифами і цінами. А перед новим роком місцевий телеканал закликав поринути разом з ним у атмосферу свят, незважаючи на оті самі…вгадайте, що? Правильно – «тимчасові труднощі».
Отож – до дискусії з SMV1969 через одіозне «тимчасово». Як видається, патріотично налаштована людина певна, що «молодь чудово усвідомлює теперішню ситуацію і пов’язує своє майбутнє з Україною». Даруйте, шановний «агент 007», але, очевидно, ми з вами спілкуємося (і стикаємося) з різними категоріями молоді. Якось так вийшло, що у тих, з ким доводилося розмовляти мені, чи не найбільша мрія – «змитися з України». Саме так – «змитися». Розумнішим та енергійнішим це різними шляхами вдається, і вони стають об’єктом заздрощів «лузерів». Непатріотично? Можливо. Але які реальні перспективи може бачити перед собою нехай і дуже здібна, але позбавлена «потрібних» зв’язків і таткових «плечей» чи «волохатої руки» молода людина у суспільстві, де правлять «рішали», де все «схвачено», де соціальні ліфти практично наглухо заблоковані, і де все – водійські посвідчення і посвідчення учасників АТО, дипломи, дисертації, – словом, усе, включаючи сумління, професійну порядність, – КУПУЄТЬСЯ І ПРОДАЄТЬСЯ? Ці обставини здатні породити відчай і безнадію, причому не «частково і тимчасово» (знову це майже сакральне слово!), а капітально і надовго. Ви бачите тут якісь позитивні тенденції, ознаки змін? Тоді вітаю вас, бо мені це чомусь не вдається. І на траву, що проростає крізь асфальт, дивишся, передусім, з жалем – затопчуть, зачавлять колесами бідолашну…І організується молодь наша не лише для того, щоб стати «рушієм позитивних суспільних здвигів», а й у некеровані юрби футбольних фанатів або ж «тітушок». Молодь взагалі легка на підйом і охоче відгукується на заклики до бунтарсько-маргінальних дій, не надто замислюючись над їхнім глибинним змістом. Не беруся судити, який контингент кількісно переважає: ваш «фундамент для будівництва нормальної держави», чи мій об’єкт спостережень. Можливо, справа в тому, що ви бачите «ще цілих півсклянки», а я – «лише півсклянки». Більш суттєвим є реальний стан справ, який визначає нинішнє місце України у європейському домі – он там, біля порога. З тамтого боку дверей. І винні в цьому передусім ті, хто 25 років перебував і перебуває біля державного штурвала. Очевидно, науку державної навігації вони опанували не дуже добре. Або, що ще вірогідніше, були і є здебільшого зайняті вирішенням особистих і «сімейних» справ. Ось їх «тимчасові труднощі» ніяк не зачіпали й не зачіпають – інакше всі ми на 25-ім році незалежності не борсалися б у болоті невизначеності, а вже вийшли б на твердий шлях з ясною перспективою. І якщо вже я мимохіть згадав агента 007 і бондіану, то керуються наші достойники правилом «Живи і дай вмерти». А ще їм «І всього світу замало». І для них «Завтра не вмирає ніколи». Звідки ж така мила впевненість, що їхні наступники, принаймні в найближчому майбутньому, будуть кращими? Яблуко від яблуні недалеко падає – наш мудрий народ (ще одне словосполучення, що набило оскомину) скаже як зав’яже.
Ігор Дуда
Читайте на цю тему:
Loading ...